Глава 17

За вечерею Аїша відчувала на собі погляд Ноеля. Прискіпливий, уважний, гарячий. Темні очі пропалювали невидимим вогнем й змушували серце калатати сильніше. Світські розмови, нещирі посмішки та увага Велсі до чоловіка дратували. Графиня не приховувала свого зацікавлення. Вона поклала до рота шматок десерту та грайливо облизала губи, збираючи крихти безе:
— Сьогодні повня. Побігаємо разом під місяцем?
Ноель відклав виделку у бік й нарешті глянув на Велсі.
— Справді, сьогодні? — чоловік витер серветкою вуста.
Забув. Він зовсім забув про повню. Якщо потяг до тролиці у звичайний день надзвичайно сильний, то сьогодні він досягне піка. Цієї ночі йому краще триматися від Улли якнайдалі, а він, як останній бовдур приїхав до неї. Вирішив за будь-яку ціну стримати звірині інстинкти. Він не одружуватиметься з тролицею за примхою інстинктів. Пропозиція набридливої Велсі вже не здавалася такою неприпустимою. Сподівався запах іншої вовчиці, допоможе стриматися й хоч на деякий час забути про Уллу. Чоловік кивнув:
— Якщо ваш батько не заперечує. Не хвилюйтеся, графе Пароу, все буде з дотриманням пристойностей.
— Не сумніваюся. Пізніше я теж до вас приєднаюся. Вполюємо оленя. Цікаво побачити, який ви мисливець, — граф зробив ковток чаю та зіщулив очі.
З кожною хвилиною наближення до півночі, Ноель шкодував, що приїхав сюди. Йому варто було залишитися вдома, прикувати себе залізними ланцюгами й сподіватися, що це спрацює. Тяжіння до тролиці збільшувалося кожної секунди, кров у венах закипала і здавалося ще трохи і він не витримає. Вийшов на вулицю та перетворився на вовка. Схопився, побіг до лісу, залишивши по собі порваний одяг на землі.
Він втікав. Втікав від нав’язливих думок, бажання зустрітися з тролицею та цілувати кожну клітинку її тіла. Це не природно, неправильно й взагалі сумнівався, що таке можливо. Він божеволів. Поклик ставав сильним і було все важче опиратися. Підбіг до річки та занурив лапи у холодну воду. Поблизу почув жалісливе скавчання. Розвернувся і побачив Велсі.
Розкішна вовчиця з гладкою пухнастою шерстю стояла на кам’яній брилі. Її очі вигравали грайливим блиском, а хвіст розмахував у різні сторони. Вона змахнула головою та стрибнула до нього. Занурила ніс у його груди, повільно обійшла навколо, терлася об тіло. Ці провокативні дотики не викликали захоплення, а серце продовжувало рватися до Улли. Велсі вийшла на берег та, грайливо виляючи хвостом, кинулася до лісу. Ноель прийняв її правила гри. Сподівався це допоможе не думати про тролицю.
Він швидко наздоганяв її. Біг лісом, перестрибуючи через повалені колоди та наближався з кожним кроком. Стрибок — і Велсі на землі. Він навис над нею зверху, а вона вчепилfся лапами за нього. Грайливо перекочуючись, вони терлися один об одного носами й піддавалися тваринним інстинктам. Проте щось було не так. Вперше Ноель відчув, що це неправильно. Йому не хотілося відчувати на собі запах вовчиці. Незважаючи на зусилля, думки вперто поверталися до тролиці. Маленької сіренької мишки. Його мишки. Він скочив на ноги та тужливо завив. Різко розвернувся й побіг вглиб лісу, залишивши розгублену Велсі лежати на листі.

Аїша вовтузилася в ліжку й не могла заснути. Ноель. Вродливий, благородний, небезпечний. Вона мріяла про нього й зі сльозами на очах усвідомила — їм ніколи не бути разом. Не знала як вгамувати це тяжіння. Піднялася з ліжка та підійшла до стільця, на якому висів камзол. Занурилася носом в одяг та вдихнула на повні груди. З’явилося відчуття присутності Ноеля. Мимоволі обійняла себе за плечі й мріяла про неможливе.
Знову лягла на ліжко. Вкрилася ковдрою і намагалася не думати, як зараз під світлом місяця Ноель бігає з Велсі та полюють на оленя. Заплющивши очі, через деякий час заснула. Прокинулася від шкряботіння об шибку. Тільки тепер дівчина згадала, що не зачинила вікно. Різко сіла й втупилася поглядом у нічну темряву. Повний місяць яскраво світив на небі. Тиша. Настільки тихо, що Аїша чула удари свого серця. Один, два… Вікно різко відчинилося і до кімнати застрибнув вовк. З переляку дівчина скрикнула та накрилася ковдрою, наче вона зможе захистити. Скрип підлоги свідчив про його наближення. Різкий рух і ковдра впала на землю.
Аїша зустрілася поглядом з темними очима. Ноель. Це точно був він. Дівчина припускала — перевертень щось запідозрив або й з’ясував правду про неї. Він стрибнув на ліжко. Вони дивилися одне одному в очі й ніхто не наважувався поворухнутися. Чорні, глибокі очі заворожували, гарячий подих лоскотав шию, а масивні лапи заточили у своєрідний полон. Дівчина розуміла, тепер вона не втече. Наважилася і тремтячою рукою зарилася у пухнасту шерсть. Повільно провела пальчиками від трикутних вух до шиї та зупинилася на його грудях. Вовк не рухався, з цікавістю спостерігав, що буде далі. Дівчина зважилася заговорити:
— Ноелю, це ж ви, правда?

Аїша була впевнена у своїх словах, проте залишила перевертню шлях до відступу. Він міг вистрибнути у вікно та заперечувати свою присутність тут. Проте вовк не поворухнувся. Уважно дивився на неї, а потім носом доторкнувся шиї та вдихнув її аромат. Мить і вовк перетворився на людину. Ноель потягнувся та спіймав її вуста своїми губами. Він цілував її. Цілував тролицю й здавалася навіть насолоджується цим поцілунком. Напористо досліджував, мнув та ковзав її вустами.

Дуже дякую за зірочки до книги та підписку на мою сторінку! Ваша підтримка надихає!