Глава 8

— Ні, ми повернемося разом, — Ноель говорив впевнено, не відводячи погляду від тролиці. Маленька, крихітна, злякана, здавалася йому сполоханим пташеням. Він ледь її не втратив. Спочатку боявся, що вона потоне у річці, а потім, що перетвориться на камінь. Сам не розумів чому, але серце розривало від страху втратити цю майже незнайомку. З кожною хвилиною він впевнювався — Улла його істинна пара й від цього ніде не подітися. Погляд тролиці перелякано забігав:
— Не хочу псувати вам прогулянку. До маєтку я можу дістатися одна. Не варто хвилюватися і дякую за камзол.

Улла гордовито розвернулася та підійшла до коня. Простягнула руки до верху, проте не змогла дотягнутись до сідла. Ноель, склавши руки на ліктях, з втіхою спостерігав за марними спробами осідлати коня. Тримаючи парасольку в одній руці, Улла підстрибнула, проте сісти в сідло так і не змогла. Розпачливо хмикнувши, вона розвернулася до чоловіка:
— Допоможете мені?
— Ви ж казали, що впораєтеся й одна, — Ноель не стримав смішинок у голосі. Улла кивнула:
— Так, я доїду сама, проте осідлати самотужки коня я не можу, — спіймавши насмішку в очах чоловіка, Аїша сильніше стиснула парасольку, виплескуючи на ній свій гнів, — хоча, забудьте. Не потрібно турбуватися, я дійду до маєтку пішки, тут не далеко.
Дівчина схопила вуздечку та зробила кілька кроків. Ноель одразу перегородив собою шлях:
— Не вигадуйте. Ви мокрі, замерзлі та у чоловічому камзолі. Ви захворієте швидше, ніж дістанетеся маєтку. Я вам допоможу.
Він різко схопив її на руки та посадив у сідло. Аїша навіть не встигла нічого заперечити. Ноель зловтішно всміхнувся. Дівчина смикнула за вуздечку і кінь помчав вперед. Їй хотілося втекти якомога далі від цього зарозумілого перевертня, який сколихнув струни у серці. Досить швидко Ноель наздогнав її. Навіть при великому бажанні Аїша не змогла б втекти до міста, як планувала раніше.
Прибувши до маєтку, дівчина сама зістрибнула з коня. Не хотілося простягати руку Ноелю й очікувати на його допомогу, як це робила Велсі. З кожним дотиком, словом, та поглядом, її манило до цього все більше. Аїша вирішила уникати чоловіка й сподівалася ця симпатія зникне. Вона поспішила до своїх покоїв. Швидко переодягнулася у сухий одяг та почувалася впевненіше.
Камзол Ноеля повісила на стілець, щоб висох. Спіймала терпкий аромат та, заплющивши очі, зарилася носом в одяг. Вона відчувала його запах, який розбурхував уяву. Мимоволі згадалися мускулисті руки, широкі плечі, темні очі й пухкі вуста, до яких хотілося доторкнутися. Дівчина мрійливо зітхнула. Стук у двері охолодив та швидко привів її до тями. Аїша гарячково відстрибнула від стільця та поправила вологі пасма волосся:
— Увійдіть!
На порозі з’явився той, кого вона зовсім не бажала бачити. Граф Пароу господарським кроком пройшов до кімнати та навис над дівчиною грозовою хмарою:
— Я чув про неприємний інцидент, ви впали у річку. Сподіваюся з вами все добре.
— Так, не хвилюйтеся. На щастя, все обійшлося.
– Чудово, — граф задоволено кивнув, — Ноель тут і це гарна нагода дати йому зілля. Сподіваюся воно готове, ви обіцяли три дні.
Аїша важко ковтнула. Згадала про волосся Ноеля, яке й досі лежало замотане у папір. Вона впевнено кивнула:
— Готове, але ви маєте розуміти, воно не подіє одразу. Все відбуватиметься поступово. Гадаю два-три дні і ми досягнемо бажаного результату.
Дівчина сподівалася, що цього часу вистачить їй для втечі.
— Добре, — граф простягнув руку, — давайте.
Думки Аїши порозбігалися наче польові миші. Вона не знала, що має дати Пароу. Їй потрібна якась рідина, яку можна видати за зілля. Дівчина розвернулася та підійшла до комода. Повільно відкрила шухляду й втупилася у єдиний гребінець, який там лежав. Заплющила очі й сподівалася їй вистачить сили, щоб прикликати предмет. Уявила банку з водою, в якій Велсі змивала щіточку від фарби. Створила невидимий портал та перемістила баночку до шухляди. Сподівалася, що вода із зеленуватим відтінком нагадуватиме зілля. Вибрала баночку та гордовито простягнула чоловіку:
— Потрібно, щоб він випив все. Можна змішати з іншими напоями, зілля не втратить ефект.
Пароу схопив баночку та стиснув у своїй руці. В його очах з'явився жадібний блиск, а на вустах засяяла зухвала посмішка:
— Нарешті! Якщо зілля подіє, то ви отримаєте свою винагороду.
Граф вийшов з покоїв й Аїша полегшено зітхнула. Тікати! От що її потрібно. Тікати негайно і якнайдалі. Проте серце скрутило болючою тугою. Ноель. Він хоч і шукач, проте благородний чоловік. Вона повинна повідомити його про небезпеку, але як це зробити не знала. Спало на думку написати листа, але тоді він з легкістю виявить кому він належить. Це те саме, що відкрито заявити йому про це.

За вечерею Аїша відчувала на собі погляд Ноеля. Прискіпливий, уважний, гарячий. Темні очі пропалювали невидимим вогнем й змушували серце калатати сильніше. Світські розмови, нещирі посмішки та увага Велсі до чоловіка дратували. Графиня не приховувала свого зацікавлення. Вона поклала до рота шматок десерту та грайливо облизала губи, збираючи крихти безе:
— Сьогодні повня. Побігаємо разом під місяцем?
Ноель відклав виделку у бік й нарешті глянув на Велсі.
— Справді, сьогодні? — чоловік витер серветкою вуста.
Забув. Він зовсім забув про повню. Якщо потяг до тролиці у звичайний день надзвичайно сильний, то сьогодні він досягне піка. Цієї ночі йому краще триматися від Улли якнайдалі, а він, як останній бовдур приїхав до неї. Вирішив за будь-яку ціну стримати звірині інстинкти. Він не одружуватиметься з тролицею за примхою інстинктів. Пропозиція набридливої Велсі вже не здавалася такою неприпустимою. Сподівався запах іншої вовчиці, допоможе стриматися й хоч на деякий час забути про Уллу. Чоловік кивнув:
— Якщо ваш батько не заперечує. Не хвилюйтеся, графе Пароу, все буде з дотриманням пристойностей.
— Не сумніваюся. Пізніше я теж до вас приєднаюся. Вполюємо оленя. Цікаво побачити, який ви мисливець, — граф зробив ковток чаю та зіщулив очі.
З кожною хвилиною наближення до півночі, Ноель шкодував, що приїхав сюди. Йому варто було залишитися вдома, прикувати себе залізними ланцюгами й сподіватися, що це спрацює. Тяжіння до тролиці збільшувалося кожної секунди, кров у венах закипала і здавалося ще трохи і він не витримає. Вийшов на вулицю та перетворився на вовка. Схопився, побіг до лісу, залишивши по собі порваний одяг на землі.
Він втікав. Втікав від нав’язливих думок, бажання зустрітися з тролицею та цілувати кожну клітинку її тіла. Це не природно, неправильно й взагалі сумнівався, що таке можливо. Він божеволів. Поклик ставав сильним і було все важче опиратися. Підбіг до річки та занурив лапи у холодну воду. Поблизу почув жалісливе скавчання. Розвернувся і побачив Велсі.
Розкішна вовчиця з гладкою пухнастою шерстю стояла на кам’яній брилі. Її очі вигравали грайливим блиском, а хвіст розмахував у різні сторони. Вона змахнула головою та стрибнула до нього. Занурила ніс у його груди, повільно обійшла навколо, терлася об тіло. Ці провокативні дотики не викликали захоплення, а серце продовжувало рватися до Улли. Велсі вийшла на берег та, грайливо виляючи хвостом, кинулася до лісу. Ноель прийняв її правила гри. Сподівався це допоможе не думати про тролицю.
Він швидко наздоганяв її. Біг лісом, перестрибуючи через повалені колоди та наближався з кожним кроком. Стрибок — і Велсі на землі. Він навис над нею зверху, а вона вчепилfся лапами за нього. Грайливо перекочуючись, вони терлися один об одного носами й піддавалися тваринним інстинктам. Проте щось було не так. Вперше Ноель відчув, що це неправильно. Йому не хотілося відчувати на собі запах вовчиці. Незважаючи на зусилля, думки вперто поверталися до тролиці. Маленької сіренької мишки. Його мишки. Він скочив на ноги та тужливо завив. Різко розвернувся й побіг вглиб лісу, залишивши розгублену Велсі лежати на листі.

Аїша вовтузилася в ліжку й не могла заснути. Ноель. Вродливий, благородний, небезпечний. Вона мріяла про нього й зі сльозами на очах усвідомила — їм ніколи не бути разом. Не знала як вгамувати це тяжіння. Піднялася з ліжка та підійшла до стільця, на якому висів камзол. Занурилася носом в одяг та вдихнула на повні груди. З’явилося відчуття присутності Ноеля. Мимоволі обійняла себе за плечі й мріяла про неможливе.
Знову лягла на ліжко. Вкрилася ковдрою і намагалася не думати, як зараз під світлом місяця Ноель бігає з Велсі та полюють на оленя. Заплющивши очі, через деякий час заснула. Прокинулася від шкряботіння об шибку. Тільки тепер дівчина згадала, що не зачинила вікно. Різко сіла й втупилася поглядом у нічну темряву. Повний місяць яскраво світив на небі. Тиша. Настільки тихо, що Аїша чула удари свого серця. Один, два… Вікно різко відчинилося і до кімнати застрибнув вовк. З переляку дівчина скрикнула та накрилася ковдрою, наче вона зможе захистити. Скрип підлоги свідчив про його наближення. Різкий рух і ковдра впала на землю.
Аїша зустрілася поглядом з темними очима. Ноель. Це точно був він. Дівчина припускала — перевертень щось запідозрив або й з’ясував правду про неї. Він стрибнув на ліжко. Вони дивилися одне одному в очі й ніхто не наважувався поворухнутися. Чорні, глибокі очі заворожували, гарячий подих лоскотав шию, а масивні лапи заточили у своєрідний полон. Дівчина розуміла, тепер вона не втече. Наважилася і тремтячою рукою зарилася у пухнасту шерсть. Повільно провела пальчиками від трикутних вух до шиї та зупинилася на його грудях. Вовк не рухався, з цікавістю спостерігав, що буде далі. Дівчина зважилася заговорити:
— Ноелю, це ж ви, правда?