Глава 13

Наступного дня, Ноель сподівався відірватися від туги за Уллою й рубав дрова. Сподівався фізична праця виснажить так, що вночі спатиме, а не бігатиме лісом у пошуках тролиці. День без неї здавався нестерпним, виснажливим, все було так, як і попереджав Адам. Ноель, сорочкою витер з лоба піт, та закинув її на оголене плече. Клята тролиця затьмарила розум. Не міг їсти, спокійно спати, а всі думки й мрії належали їй. Вкотре вилаявшись за сьогодні, направився до лісу.
Шаман сидів на своєму місці перед багаттям. Тут він кожного вечора спілкувався з духами лісу. Ноель сів на колоду й чекав, коли Адам розплющить очі. Не витримавши, заговорив першим:
— Я прийшов за порадою.
Тільки тепер шаман звернув на нього увагу. Наче вперше побачивши, здивовано підняв брови догори:
— Я гадав ми вчора все обговорили.
— Так, але я цілу ніч біг. Отямився, коли залишилося кілька сотень метрів до Улли. Цей поклик надто сильний. Може є якесь зілля, щоб його приспати?
Адам хитро зіщулився й перевертень зрозумів, що потрапив у ціль.
— Не варто ігнорувати те, що дано тобі природою. Краще змиритися та спробувати покращити свої стосунки з тролицею. Тільки з нею ти знайдеш спокій до якого прагнеш. Чим ти більше опиратимешся, тим гірше ставатиме. Скоро повний місяць, тоді поклик стане гострішим. Може не все так погано і та тролиця справді тобі підійде.
— Ти хоч сам себе чуєш? — Ноель зневажливо пирскнув.
— Головне, щоб ти почув себе.
Перевертень повертався з лісу з розбитими почуттями. Всі сподівання на позбавлення від цієї мани зникли. Невже це його майбутнє? Мріяти про тролицю й тужливо зітхати при кожній згадці про неї. Всупереч надіям, вночі він знов біг. Тільки цього разу річка його не зупинила. Усвідомлено прибіг до маєтку Пароу та стрибнув балкон.
За зачиненими дверима спала Улла. Лежачи на боці, підклала долоньку під голову. Її розмірене дихання заспокоювало. Вона не здавалася йому потворною, як при першій їхній зустрічі, а округлий животик, що виглядав з-під ковдри, досить милим. Хотілося заточити тролицю у своїх обіймах і цілувати.
Вовк, наче бажав позбутися чар, похитав головою. Його притягувало до тролиці ще більше, й він боявся, що ще трохи й не зможе себе контролювати. Стрибнув з балкона та помчав якомога далі від тієї, до якої рвалося серце. Додому прибіг під ранок. Захеканий, зачинив двері та ліг на ліжко. Не знав, що саме робити з цим усім, але так далі продовжуватися не могло. Він — шукач. Холоднокровний та беземоційний, ще не одна здобич не втікала від нього й Улла не втече. Вирішивши дізнатися про неї більше, провалився в сон.
Наступного дня вигадав причину та відправився до маєтку Пароу. Він мусив побачити тролицю й заспокоїтися. Хотілося наблизитися до неї та пізнати краще. Верхи на коні, їхав до маєтку. У саду під пекучим сонцем побачив Велсі у рожевій сукні. Вона малювала на мольберті та здавалася надто зосередженою. Біля неї під мереживною парасолею сиділа Улла та ховала сіре личко від сонячних променів. Одразу захотілося зачинити її у будинку, щоб не сміла так ризикувати. Один дотик сонця і тролиця перетвориться на камінь. Попелясте волосся спадало на плечі вільними прямими пасмами, а обличчя закривав капелюх. Схоже, гребінець і справді був магічний.
Цокіт копит привернув увагу. Панянки зацікавлено дивилися на нього. Велсі — із захопленням, Улла зі страхом в очах. Ноель невдоволено хмикнув. Піддавшись тваринним інстинктам, він налякав її тоді в лісі. Не дивно, що вона його боїться. Він зупинив коня та зістрибнув на ноги:
— Мої вітання! — як того вимагав етикет, Ноель підійшов спершу до Велсі та поцілував її ручку. Дівчина, широко всміхнувшись, підвелася:
— Ноелю, не очікувала побачити вас сьогодні. Який приємний сюрприз!
— Сподіваюся ви вибачите мені цю нескромність. З’явилася пропозиція до вашого батька і я не міг чекати.
Потай перевертень кидав погляди на Уллу. Вона непорушно сиділа, наче й справді перетворилася на камінь. Він підійшов до неї та схопив за пальчики. Повільно підніс руку у рукавичках до вуст:
— Як ви? Освоїлися?
— Так, дякую за турботу, — Улла сором’язливо заховала погляд.
Ноель поцілував її пальчики й не поспішав відпускати руку. Нарешті він торкався її. Здійснилося те, про що мріяв перевертень впродовж кількох днів. Велсі вдавано кахикнула:
— Батька немає вдома. Він поїхав до міста у справах, буде ввечері, — Велсі наблизилася до Ноеля та легенько схопила його за лікоть. Чоловік відпустив долоньку Улли й графиня всміхнулася, — не бажаєте прогулятися зі мною до водоспадів? Я якраз підшукую місце для живопису.