Глава 7

Наступного дня вигадав причину та відправився до маєтку Пароу. Він мусив побачити тролицю й заспокоїтися. Хотілося наблизитися до неї та пізнати краще. Верхи на коні, їхав до маєтку. У саду під пекучим сонцем побачив Велсі у рожевій сукні. Вона малювала на мольберті та здавалася надто зосередженою. Біля неї під мереживною парасолею сиділа Улла та ховала сіре личко від сонячних променів. Одразу захотілося зачинити її у будинку, щоб не сміла так ризикувати. Один дотик сонця і тролиця перетвориться на камінь. Попелясте волосся спадало на плечі вільними прямими пасмами, а обличчя закривав капелюх. Схоже, гребінець і справді був магічний.
Цокіт копит привернув увагу. Панянки зацікавлено дивилися на нього. Велсі — із захопленням, Улла зі страхом в очах. Ноель невдоволено хмикнув. Піддавшись тваринним інстинктам, він налякав її тоді в лісі. Не дивно, що вона його боїться. Він зупинив коня та зістрибнув на ноги:
— Мої вітання! — як того вимагав етикет, Ноель підійшов спершу до Велсі та поцілував її ручку. Дівчина, широко всміхнувшись, підвелася:
— Ноелю, не очікувала побачити вас сьогодні. Який приємний сюрприз!
— Сподіваюся ви вибачите мені цю нескромність. З’явилася пропозиція до вашого батька і я не міг чекати.
Потай перевертень кидав погляди на Уллу. Вона непорушно сиділа, наче й справді перетворилася на камінь. Він підійшов до неї та схопив за пальчики. Повільно підніс руку у рукавичках до вуст:
— Як ви? Освоїлися?
— Так, дякую за турботу, — Улла сором’язливо заховала погляд.
Ноель поцілував її пальчики й не поспішав відпускати руку. Нарешті він торкався її. Здійснилося те, про що мріяв перевертень впродовж кількох днів. Велсі вдавано кахикнула:
— Батька немає вдома. Він поїхав до міста у справах, буде ввечері, — Велсі наблизилася до Ноеля та легенько схопила його за лікоть. Чоловік відпустив долоньку Улли й графиня всміхнулася, — не бажаєте прогулятися зі мною до водоспадів? Я якраз підшукую місце для живопису.

Ноель вирішив не втрачати цей шанс дізнатися більше про Уллу. Він кивнув:
— Із задоволенням, якщо до нас приєднається леді Улла. Не хочеться, щоб про вас пліткували.
— Тут нікому пліткувати, Ноелю. Слуги мовчатимуть, тож ми сміливо можемо вирушати вдвох.
Чоловік мимоволі скривився від такої перспективи. Не хотілося проводити час з Велсі. Цей візит тільки для того, щоб побути з Уллою та пізнати її. Чоловік висмикнув лікоть з руки Велсі й поправив камзол:
— Ваш батько може бути невдоволений цій вільності. Гадаю буде краще, якщо леді Улла нас супроводжуватиме. Ви не проти? — Ноель запитально глянув на Уллу. Вона зблідла, її сірий колір шкіри став світліший. Трохи помовчавши, винувато опустила голову:
— На жаль, змушена вам відмовити. Маю деякі справи у маєтку.
— Це які?
Ноель дивився з недовірою, насторожено, ніби дізнався про її брехню. Його присутність бентежила Аїшу. Дівчина зраділа його появі, адже всі дні думала про нього, але страх викриття затьмарював цю радість. Їй не можна вирушати з ними на прогулянку. Одне необачне слово може виказати її й тоді вже ніщо не врятує від шукача. Дівчина не знала, як виплутатися й сказала перше, що спало на думку:
— Хочу зробити кілька мазків, щоб підібрати фарби для наступної картини.
— Цим можна зайнятися і будь-який інший день. Я наполягаю на вашій поїздці з нами.
— Звісно Улла поїде, — Велсі вимогливо глянула на дівчину та округлила очі, — ми ненадовго. Піду накажу підготувати коней.
Графиня забігла до маєтку й Аїша залишилася наодинці з шукачем. Погляд чорних як ніч очей, пропалював, змушував шкіру палати. Дівчина відвернулася до мольберта й сподівалася це хоч трохи допоможе. Вона приклала пальчики до малюнку:
— Велсі чудово малює. Безперечно у неї талант.
— Не сумніваюся, ви малюєте не гірше, — перевертень став позаду, розбурхуючи хвилювання дівчини, — може якось намалюєте мене?
— Я не малюю на замовлення.
— Заради мене не зробите виключення? — Ноель накрив її пальчики на мольберті своєю долонею.
Цей жест здавався надто особистим, інтимним. Вона непорушно завмерла. Аїша запанікувала. Не розуміла навіщо це чоловіку. Підозрювала, він знає її таємницю й вирішив викрити, адже малювати вона зовсім не вміла. Страх накрив тіло липкими гранулами й змушував тремтіти. Голос Велсі привів до тями:
— Коні будуть готові за кілька хвилин. Впевнена, вам сподобаються водоспади.
Аїша засоромилася, наче її спіймали за вчиненням чогось ганебного. Різко висмикнула свої пухкенькі пальчики з його долоні та поправила капелюшок. Велсі весело щебетала, її очі світилися радістю й не приховували симпатії до чоловіка. Він залишався суворим, байдужим та кидав підозрілі погляди на Аїшу. Дівчина мовчала та намагалася заховатися під широкою парасолею.
Аїша добре вміла їздити верхи, але коли привели коней, вона розгубилася. Тепер тварини здавалися вищими й дівчина не уявляла, як зі своєю карликовістю та огрядністю має залізти на них. Їй ще необхідно тримати парасольку, щоб не виказати себе. Ноель, наче дізнався її думки, простягнув руку:
— Дозвольте, допоможу вам осідлати коня.
Дівчина невпевнено кивнула і він доторкнувся до її долоні. Іншою рукою хвацько підхопив за плечі й підняв у повітря. Аїша незчулася, як опинилася у дамському сідлі й міцно схопилася за луку. Її ноги звисали з одного боку коня. Вона раділа, що цього разу сукня виявилася довшою та ховала її волохаті ноги. Ноель допоміг забратися на коня Велсі, а потім сам застрибнув на свого скакуна. Не поспішаючи, вони вирушили до лісу.
Аїша їхала трохи позаду й споглядала широку спину Ноеля. До нього щось говорила Велсі, проте дівчина не чула її слів. Аїша вирішила зайвий раз не потрапляти на очі шукачу. Минулі дні вона складала план втечі. Маєток знаходився далеко у лісі й дійти до міста пішки вона не могла. Крім того, куди рухатися далі дівчина теж не знала. Ймовірно, Меридіт десь у столиці, але там існує великий ризик викриття. Тому Аїша вирішила зачекати й при першій нагоді поїхати до міста.
Водоспади виявилися й справді чудовими. Не дарма Велсі так багато про них говорила. Три потоки спадали з кам’янистої гори й перепліталися у річку. У місці падіння утворилася своєрідна чаша, яка відгороджувалися великими валунами. Ноель зістрибнув з коня та допоміг Велсі спуститися. Разом вони мали гарний вигляд й груди Аїши зашкребло від ревнощів. Розуміла, вона не мала права на цього чоловіка, їй варто триматися якомога далі від шукача, проте серце линуло до нього. Ноель простягнув їй руку:
— Дозвольте допомогти вам спуститися, — через шум від водоспаду, його слова звучали не чітко.