Глава 12

— Зараз перевіримо, — Адам схопив кістку, що висіла у нього на шиї, сховав у долонях, потрусив, проказав закляття та жбурнув на траву. Кістка спалахнула зеленим сяйвом, яке одразу згасло. Шаман похитав головою, — ні, жодного закляття. Здається та тролиця і є твоя істинна пара.
Сидячи на поваленій колоді, Ноель прикрив долонями вуха. Як? Чому? За що? Жодному перевертню не діставалася тролиця. Зі злості, Ноель вдарив кулаком по колоді:
— Як таке можливо? Невже міжрасові ознаки клята істинність не враховує? Не потрібна мені тролиця. Невже немає нормальних дівчат?
— Є, але твій звір обрав її, — Адам вмить посерйознішав, — до речі, вона теж у тебе закохана? Істинність в обох викликає почуття і її неможливо ігнорувати.
— Наче ні. Вона якась байдужа-а, — останнє слово чоловік повільно протягнув і його осяяло, — ось воно! Ми не істинна пара, якщо вона до мене нічого не відчуває, а моє помутніння розуму скоро зникне. Я не можу кохати тролицю.
Шаман хмикнувши, зробив ковток міцного напою з фляги:
– Або вона теж приховує свої почуття і питає небеса за що їй в істинні дістався такий зарозумілий перевертень.
— В тролів немає істинних пар, — Ноель зневажливо пирскнув. В його очах промайнуло прозріння, — точно! Немає! Є хоча б крихітний шанс, що вона не моя істинна пара?
В голосі Ноеля відчувалася надія. Він завжди гадав, що його істинною парою стане вродлива дівчина, сильний перевертень, з якою вони бігатимуть лісом під місячним сяйвом. Тролиця ніяк не вписувалася у ці уявлення. З нетерпінням чекав на вердикт шамана та сподівався він якось пояснить це непорозуміння. Адам повільно провів пальцями по бороді до низу:
— Таке інколи трапляється. Можливо у її родині хтось знався з перевертнем і у ній є ген давнього родича. От ти й відреагував на нього. А вона… Я не знаю, що з нею. Це ж троль. Сумніваюся, що вони взагалі вміють відчувати.
Відчай охопив серце Ноеля. Кохати без взаємності він не хотів, але і кохати тролицю теж не бажав. Його роздирали протиріччя. Він заховав обличчя у долоні:
— Що ж мені робити?
— Одружуватися з тролицею.
— Жартуєш? — Ноель опустив руки й кинув злісний погляд на шамана. Той помахав головою:
— Ні. Потяг до неї лише збільшуватиметься. Звір заспокоїтися лише тоді, коли вона стане твоєю. З кожним днем ти відчуватимеш гостру потребу в ній і ставатиме лише гірше. Ти не зможеш опиратися.
Ноель скинувся на ноги. Не хотів миритися з такими перспективами. Троль! Це ж інший вид, вона ж йому до пояса ледь дістає. Маленька, кругленька, сіренька, наче мишка. Його мишка! Несподівано злість у серці перетворилася на тепло. Її хотілося оберігати, носити на руках та завжди бути поруч. Ці думки дратували чоловіка. Він рішуче стиснув руки в кулаки:
— Зможу. Ніщо не змусить одружитися з тролицею. Мене ж засміють.
— Вирішувати тобі, я тільки попередив.
Ноель повертався додому роздратованим. Він не дозволить тваринним інстинктам взяти верх та вирішувати з ким йому одружуватися. Будь-яка дівчина здавалася краща за тролицю. Улла, на відміну від знайомих йому тролів, не поводилася агресивно й навіть не могла відстояти своє право на покупку гребінця. Більшість тролів не терпіли б такої зневаги. Ноель заснув з думками про Уллу.
Прокинувся вночі. Спітнілий, гарячий, розпашілий. Туга роздирала серце й він не стримався. Перетворився на вовка та вистрибнув у вікно. Він біг. З усіх сил тікав від нав’язливих думок та мрій про тролицю. Швидко пересувався, перестрибував через перешкоди й тікав від самого себе. Не спинявся і біг, виснажуючи себе, сподіваючись, що це зарадить його горю. Біг бездумно, неусвідомлено й довірився своїм інстинктам.
Отямився, коли перебігав річку. Холодна вода привела до тями та змусила зупинитися. Вовк занурив морду у воду та рахував секунди. Один. Два. Три. Випірнувши, став на чотири лапи й віддихувався. Оглянувся довкола та намагався зрозуміти де він опинився. Принюхався й відчув Уллу. Вона була десь неподалік. Шум водоспаду неприємно дратував слух й Ноель зрозумів — він у графстві Пароу. Звірині інстинкти вели його до істинної пари, до Улли. Радів, що зміг отямитися перш ніж добіг до тролиці. Зі злості вдарив лапою по воді. Клята тролиця! Піджавши хвоста, вийшов на берег та попрямував додому. Повернувся аж під ранок і стомлений звалився на ліжко.