Глава 6

До кімнати зайшла кравчиня з готовим одягом. Велсі відірвалася від Ноеля та стала вбік. Кравчиня простягнула одяг:
— Гадаю вам підійде ідеально. Все пошито згідно мірки. Щоб не бентежити панянок, можете одягнутися у комірчині.
— Звісно, дякую, — Ноель схопив речі й попрямував до комірчини. Дівчата зміряли його спину тужливим поглядом. Велсі замріяно зітхнула. Кравчиня повернулася з іншим комплектом одягом й простягнула його Аїші:
— А це для вас. Якщо бажаєте, то можете одразу одягнути. Нехай цей красунчик побачить вас вродливою.
— Уллі не потрібно переодягатися зараз, — Велсі нервово смикнулася, — до того ж Ноель мій майбутній наречений, хоча він про це ще не знає.
— Не знає? — кравчиня здивовано вигнула брови, — аякже істинність?
— Не у всіх перевертнів вона є. А Ноель — альфа, та ще й такий вродливий. Не віддам його якійсь шавці. Я теж породиста вовчиця. Разом нам буде добре.
Аїша взяла речі та одягнула капелюха. Сподівалася він хоч трохи заховає потворність та прикриє від сонця, яке начебто перетворить її на камінь. Звісно Велсі вродлива, заможна, з аристократичної сім’ї й до того ж вовчиця. Граф твердо вирішив видати її заміж за Ноеля і схоже, за будь-яку ціну досягне цілі. Ноель вийшов до зали у зеленому камзолі та бордових штанах. Одягнений згідно з останньою тенденцією моди здавався дуже вродливим. Впевнено підійшов до Аїши та нахилився:
— Дозвольте вам допомогти, — він забрав одяг з її рук. Велсі одразу скрикнула, перейшовши на писк:
— У нас є лакей для цього. Я його покличу.
— Мені не важко, — Ноель не відводив задурманеного погляду від Аїши.
Дівчина не розуміла причину його уваги. Боялася, що він розгледів її справжню зовнішність. Вона поправила капелюх на очі, максимально ховаючи обличчя від споглядань і направилася до карети. Ноель відніс її речі й Велсі опинилася поруч:
— Ноелю, може повернетеся з нами до маєтку? Я так і не показала вам водоспади.
— Іншим разом. На жаль, зараз мені потрібно поїхати додому.
Ноель поцілував руку Велсі на прощання. Несподівано нахилився і схопив розпухлі пальці Аїши. Підніс до вуст і навіть без гидливості поцілував їх:
— Бережіть себе, Улло, і не дозволяйте нікому ображати вас.
Аїша зашарілася та сором'язливо опустила погляд. Цей поцілунок збентежив її. М’які теплі губи торкалися шкіри й викликали у серці млість. Ноель. Здається вона остаточно закохалася у цього чоловіка. Аїша висмикнула руку з його долоні й переконувала себе у тимчасовому помутнінні розуму. Яке ще кохання з першого погляду? Їй не хотілося кохати без взаємності, а Ноеля точно не приваблюватиме гидка тролиця. Вона залізла у карету й намагалася не дивитися на кокетство Велсі. Дівчина сіла навпроти й мрійливо зітхнула.
— Щасливої дороги, леді! — Ноель помахав рукою на прощання та зачинив двері. Сам. А перед тим не відводив погляду з Аїши. Дівчина знітилася. Перевертень точно підозрює її у чомусь.
Карета вирушила вперед й Аїша дихала вільніше. Сподівалася більше ніколи не бачитиме Ноеля і ці почуття безслідно зникнуть. За вікном вечоріло й плани про втечу доведеться відкласти. Не хотілося опинитися вночі наодинці з перевертнем. Вона вирішила спробувати втекти завтра.
Ноель з усіх сил гнав коня до Заренхілу. Він і досі відчував запах тролиці, який манив до себе. Сподівався, що помилився й Улла йому не істинна пара. Подумати тільки, тролиця! Чоловік гидливо скривився. Мимоволі згадалися сльози у шоколадних очах та дотики, від яких тіло проймало струмом. Маленька, з невинним поглядом, її хотілося захищати. Саме тому не стримувався та побився з тим нахабою. Нехай вона і не красуня, проте в ній було більше людяності, ніж у більшості його знайомих. Вона не схожа на тролів. Якось йому доводилося з ними зустрічатися й у нього залишилося неприємне враження від тої зустрічі.
Улла здавалася іншою. Не розумів чому у ній звір впізнав істинну пару. Сподівався, це якісь чари й ці почуття зникнуть. Не уявляв як приведе у свій дім тролицю й оголосить її своєю парою. Його ж засміють. Одразу при прибутті додому він пішов до місцевого шамана та надіявся позбутися цієї мани. Адам сидів серед лісу біля розпаленого багаття. Ніч вкрила землю темною пеленою. Вислухавши Ноеля, шаман гучно розсміявся:
— Тролиця? Ти впевнений?
— Ні, тому й звернувся до тебе. Може на мене накладено чари?

— Зараз перевіримо, — Адам схопив кістку, що висіла у нього на шиї, сховав у долонях, потрусив, проказав закляття та жбурнув на траву. Кістка спалахнула зеленим сяйвом, яке одразу згасло. Шаман похитав головою, — ні, жодного закляття. Здається та тролиця і є твоя істинна пара.
Сидячи на поваленій колоді, Ноель прикрив долонями вуха. Як? Чому? За що? Жодному перевертню не діставалася тролиця. Зі злості, Ноель вдарив кулаком по колоді:
— Як таке можливо? Невже міжрасові ознаки клята істинність не враховує? Не потрібна мені тролиця. Невже немає нормальних дівчат?
— Є, але твій звір обрав її, — Адам вмить посерйознішав, — до речі, вона теж у тебе закохана? Істинність в обох викликає почуття і її неможливо ігнорувати.
— Наче ні. Вона якась байдужа-а, — останнє слово чоловік повільно протягнув і його осяяло, — ось воно! Ми не істинна пара, якщо вона до мене нічого не відчуває, а моє помутніння розуму скоро зникне. Я не можу кохати тролицю.
Шаман хмикнувши, зробив ковток міцного напою з фляги:
– Або вона теж приховує свої почуття і питає небеса за що їй в істинні дістався такий зарозумілий перевертень.
— В тролів немає істинних пар, — Ноель зневажливо пирскнув. В його очах промайнуло прозріння, — точно! Немає! Є хоча б крихітний шанс, що вона не моя істинна пара?
В голосі Ноеля відчувалася надія. Він завжди гадав, що його істинною парою стане вродлива дівчина, сильний перевертень, з якою вони бігатимуть лісом під місячним сяйвом. Тролиця ніяк не вписувалася у ці уявлення. З нетерпінням чекав на вердикт шамана та сподівався він якось пояснить це непорозуміння. Адам повільно провів пальцями по бороді до низу:
— Таке інколи трапляється. Можливо у її родині хтось знався з перевертнем і у ній є ген давнього родича. От ти й відреагував на нього. А вона… Я не знаю, що з нею. Це ж троль. Сумніваюся, що вони взагалі вміють відчувати.
Відчай охопив серце Ноеля. Кохати без взаємності він не хотів, але і кохати тролицю теж не бажав. Його роздирали протиріччя. Він заховав обличчя у долоні:
— Що ж мені робити?
— Одружуватися з тролицею.
— Жартуєш? — Ноель опустив руки й кинув злісний погляд на шамана. Той помахав головою:
— Ні. Потяг до неї лише збільшуватиметься. Звір заспокоїтися лише тоді, коли вона стане твоєю. З кожним днем ти відчуватимеш гостру потребу в ній і ставатиме лише гірше. Ти не зможеш опиратися.
Ноель скинувся на ноги. Не хотів миритися з такими перспективами. Троль! Це ж інший вид, вона ж йому до пояса ледь дістає. Маленька, кругленька, сіренька, наче мишка. Його мишка! Несподівано злість у серці перетворилася на тепло. Її хотілося оберігати, носити на руках та завжди бути поруч. Ці думки дратували чоловіка. Він рішуче стиснув руки в кулаки:
— Зможу. Ніщо не змусить одружитися з тролицею. Мене ж засміють.
— Вирішувати тобі, я тільки попередив.
Ноель повертався додому роздратованим. Він не дозволить тваринним інстинктам взяти верх та вирішувати з ким йому одружуватися. Будь-яка дівчина здавалася краща за тролицю. Улла, на відміну від знайомих йому тролів, не поводилася агресивно й навіть не могла відстояти своє право на покупку гребінця. Більшість тролів не терпіли б такої зневаги. Ноель заснув з думками про Уллу.
Прокинувся вночі. Спітнілий, гарячий, розпашілий. Туга роздирала серце й він не стримався. Перетворився на вовка та вистрибнув у вікно. Він біг. З усіх сил тікав від нав’язливих думок та мрій про тролицю. Швидко пересувався, перестрибував через перешкоди й тікав від самого себе. Не спинявся і біг, виснажуючи себе, сподіваючись, що це зарадить його горю. Біг бездумно, неусвідомлено й довірився своїм інстинктам.
Отямився, коли перебігав річку. Холодна вода привела до тями та змусила зупинитися. Вовк занурив морду у воду та рахував секунди. Один. Два. Три. Випірнувши, став на чотири лапи й віддихувався. Оглянувся довкола та намагався зрозуміти де він опинився. Принюхався й відчув Уллу. Вона була десь неподалік. Шум водоспаду неприємно дратував слух й Ноель зрозумів — він у графстві Пароу. Звірині інстинкти вели його до істинної пари, до Улли. Радів, що зміг отямитися перш ніж добіг до тролиці. Зі злості вдарив лапою по воді. Клята тролиця! Піджавши хвоста, вийшов на берег та попрямував додому. Повернувся аж під ранок і стомлений звалився на ліжко.