Глава 5

Велсі зраділа такому рішенню Ноеля, а от Аїшу роздирали внутрішні протиріччя. Їй хотілося бути поруч з цим чоловіком, але він у будь-яку мить міг її викрити. Перевертень виставив лікоть і Велсі з радістю схопилася за нього. Аїша сумнівалася у його незацікавленості дівчиною, про яке він твердив ще вранці. Інакше, чого б це йому залишатися? Хіба що… Аїша запанікувала. Він знає або підозрює, хто вона насправді.
Вони зайшли у крамницю мистецтв. Фарби, мольберти, пензлі… Від широкого вибору Аїша розгубилася. Вона не знала, що слід обрати для малювання. Велсі чекала на її вказівки й дівчина вирішила схитрити:
— Ви придбайте ті фарби, якими звикли малювати. Не хочу щось змінювати. Ми удосконалюватимо вашу методику написання картин.
Ноель підозріло зіщулився й здавалося запідозрив її у брехні. На щастя він змовчав. Велсі придбала фарби, пензлі та мольберти. Лакей відніс все до карети й вони зайшли у крамницю з одягом. На щастя, кравчиня володіла відповідною магією і за кілька хвилин створила одяг для Аїши. Сукні ідеально лягли по фігурі, приховували округлий живіт та підкреслювали переваги. Дівчина не могла дивитися у дзеркало. Жодна сукня не замаскує її потворства. Найгірше те, що Ноель спостерігав за її примірками. Хоч Аїша і не роздягалася, одяг сам з’являвся на ній, але все одно відчувала сором. Чомусь хотілося, щоб він вважав її вродливою. Коли всі примірки були взяті, а фасон визначений, кравчиня попросила зачекати годину, щоб вона пошила одяг, адже той що з’являвся виявився лише магічною міркою.
Вони продовжували гуляти крамницями. Аїші хотілося швидше спекатися Ноеля і тоді вона б спробувала втекти, адже в присутності шукача це зробити неможливо. Не встигне вона дійти до рогу, як він її знайде. Велсі зайшла у крамницю з косметикою. Аїша вважала, що тут їй точно нічого не потрібно. Поки графиня щебетала з Ноелем та підбирала пудру, Аїша побачила гребінець. Сріблястий, з густими зубчиками якраз розчеше пташине гніздо, яким здавалося її волосся. Продавець одразу помітив її зацікавленість:
— Чудовий вибір! Цей гребінець швидко розчісує волосся. У ньому є краплі магії й при розчісуванні волосся не випадає, стає рівним та шовковистим.
— Добре, я куплю. Скільки він коштує? — Аїша уявляла, як позбудеться цього кубла на голові. Продавець схвально кивнув:
— Шість монет.
— Дайте мені такий самий, — незрозуміло звідки вигулькнув кремезний незнайомець зі світлим волоссям, що сягало пояса. Одягнений лише у чорні штани та жилетку, яка не приховувала мускулястих рук. Високий здоровань одразу навіяв страх на дівчину. Продавець похитав головою.
— На жаль, таких більше немає, це останній.
— Тоді його візьму я. Цій потворі він все одно не допоможе, — нахаба вхопився за гребінець, намагаючись вирвати його з рук Аїши. Проковтнувши образу, дівчина вп’ялася у гребінець пальцями:
— Перепрошую, але я побачила його першою і хочу придбати.
— Гидкій тролиці він не потрібний. Розчесане волосся не зробить тебе вродливою. Поглянь на себе: сіра шкіра, обличчя вкрите бородавками, товста ліліпутиха, вусата, а з того волосся, що у тебе на ногах росте, можна плед сплести.
Аїша відпустила гребінець й ледь стримувала сльози. Кожне слово, наче отруйний кіл, пронизувало серце. Проте найгіршим виявилося те, що їй навіть й не було що заперечувати. Ебігейл наче навмисно зробила її потворою. Опустила голову й хотіла вийти з крамниці, заховатися у кареті від сторонніх очей й розридатися. Найстрашнішим було те, що вона не знала, як без допомоги Ебігейл знову стати людиною. До неї підійшов Ноель та гнівно подивився на незнайомця:
— Щойно ви образили мою подругу. Вона чекає на вибачення. Мені дуже шкода, що ви не розумієте расових особливостей. Улла доволі вродлива тролиця і цей гребінець належатиме їй.
Ноель схопив гребінець і явно мав намір забрати його. Незнайомець скривився та з викликом дивився в очі Ноелю. Він принюхався та скривився:
— Може й у себе ти поважна персона, але тут — звичайний покупець і ти не змусиш мене віддати гребінець. Я не з твоєї зграї. А тролиця справді потворна і я не вибачатимуся, — незнайомець жбурнув монети на стіл й криво всміхнувся, — ти жалюгідний, якщо водишся з нею. Нормальні дівчата нехтують твоєю увагою? Тому ти перейшов на тролиць? Я забираю гребінець, а ти своїй потворі можеш і граблі придбати, різниці не буде.
Серце Аїши скрутилося від образи. Сльози покотилися обличчям. Вона навіть не уявляла як важко живеться тролям. Не дивно, що вони рідко покидають свою місцевість й ведуть закритий спосіб життя. Вилиці на обличчі Ноеля напружилися, губи стиснулися у тоненьку смужечку, а руки склалися в кулаки. Він зробив різкий рух та вдарив незнайомця по обличчю. Велсі скрикнула від несподіванки, Аїша заховала обличчя в долоні, а чоловік похитнувся. Його щока миттю почервоніла, а очі налилися злістю. Незнайомець виплюнув кров на підлогу та поклав гребінець на стіл:
— Ну, все. Ти догрався.

Тіло чоловіка почало трансформуватися, а одяг тріщати по швах. Обличчя видовжилося, на шкірі виросла шерсть й він перетворився на вовка. Великого, здорового, схожого на того, який зустрівся Аїші в лісі. Тепер він перевищував Ноеля у зрості, злісно загарчав та накинувся на нього. Ноель встиг перетворитися на такого ж вовка й вони зчепилися у бійці. Кожний з них намагався вкусити, подряпати та знищити суперника.
Ноель штовхнув суперника на двері. Вони відчинилися й перевертні впали на землю. Швидко перекочувалися й здавалося загризуть одне одного до смерті. Аїша вибігла надвір. Вона безпомилково знала хто з них Ноель й хвилювалася. Він притиснув ворога до землі, гострими кігтями провів криваву доріжку по животі й вкусив за плече. Суперник жалісливо заскавчав. Аїша не витримала цього видовища. Її тендітне серденько стиснулося й дівчина закричала:
— Ноелю! Не треба, ви вб’єте його.
Перевертень застиг непорушно. Кілька секунд він приймав рішення й зрештою, відхилився. Суперник підвівся на ноги та прихромуючи втік. Ноель, загрозливо загарчавши, розвернувся до Аїши. Очі. Чорні, глибокі, бездонні. Дівчина впізнала його. Тепер у неї не залишилося жодних сумнівів — вранці Ноель на неї напав, обнюхав, відпустив і переконував, що захищає. Лицемір! Злість нестримним потоком вирувала у венах, а по спині пробігся морозець. Шукач щось підозрює інакше не переслідував би її.
Ноель перетворився на людину та постав повністю оголеним. Він не соромився своєї оголеності, здавався впевненим у собі, навіть не зважаючи на обличчя заляпане кров’ю. Аїша одразу забігла до крамниці. Сором обпікав щоки, а у спогадах виникли мускулисті м’язи Ноеля. Це вперше вона побачила оголеного чоловіка. Та ще й такого вродливого, ідеального. Дівчина схопила залишки порваного одягу. Ховаючи погляд у землю, винесла речі надвір та сором’язливо простягнула чоловікові:
— Здається це ваше.
— Дякую, але я вже це не зможу одягнути. Не хвилюйтеся, таке відбувається після кожного перетворення, — Ноель схопив сорочку з її рук та залишками тканини прикрив своє пікантне місце, — підемо до кравчині, яка підбирала вам одяг. Впевнений, вона і мені щось запропонує. Візьміть гребінець, я чекатиму вас там.
Він різко розвернувся й направився до крамниці. Аїша помітила з яким захопленням дивилися на нього Велсі. Дівчина пожирала його очима та облизала губи. Купивши гребінець, Аїша поспішила до крамниці. Ноель, прикрившись сорочкою, сидів на стільці. Відкинувши голову назад, чоловік тримався рукою за носа. Велсі не соромлячись розглядала його оголені груди. Аїша плеснула в долоні:
— Ви поранені?
— Здається той самовпевнений бовдур розбив мені носа. Кров не спиняється.
Аїша витягла носовичок з кишені та підійшла до вази з квітами. Витягла букет, змочила тканину водою. Наблизилася до чоловіка:
— Прикладіть холодне, можливо допоможе.
Вона простягнула хустинку. Чоловік змахнув рукою:
— Не переймайтеся, у мене швидка регенерація. Минеться. Краще витріть на обличчі кров, бо я не бачу.
Аїші довелося стати навшпиньки, щоб дотягнутися до його обличчя. Вона досі не звикла до своєї карликовості. Підсунула лавку та стала на неї. Тепер споглядала Ноеля звисока й могла добре його роздивитися. Прямі брови, акуратний ніс, пухкі вуста заляпані кров’ю. Проте найбільше бентежили його очі. Чорні настільки, що повністю злилися із зіницею. Вони вивчали її. Аїша згадала про свої бородавки й трохи відхилилася. Обережно доторкнулася хустинкою до щоки чоловіка та ніжно провела донизу, змиваючи кров. Обвела вуста, ніс, бороду й захоплювалася вродою Ноеля. Його груди здіймали доверху, виказуючи важке дихання. Невидиме тепло окутало тіло, а у животі зародилося полум’я. Її рухи сповільнилися, а погляд зупинився на бажаних вустах. Вони притягували до себе і їх хотілося цілувати.
— Ноелю, тут є дзеркало. Ви можете й самі витерти кров, — голос Велсі повернув Аїшу до реальності.
Вона смикнулася та різко забрала руку від обличчя чоловіка. Почувалася так, наче її спіймали на злочині. Винувато опустила голову й хотіла злізти з лавки. Ноель схопив її руку та притягнув до себе:
— В Улли чудово виходить. Дякую, — чоловік злегка всміхнувся і вперше дивився на неї без ненависті. Сніжна хуртовина, яка вирувала у його очах, змінилася теплом, — здається ніс вже не кровоточить.
— Ще трішки, — Аїша приклала носовичка до носа, а інша рука так і залишилася в його долоні. Велсі насупилася та поклала руки в боки:
— Навіщо ви полізли у бійку? Нехай би забирав собі той гребінець. Улла купила б звичайний.
— Він образив Уллу, — голос Ноеля прозвучав надто голосно, — ви чули всі ті образливі слова у її бік.
— Так, але ви все одно повелися необачно. Улло, тобі важко. Давай я витру Ноеля, — Велсі нахабно забрала хустинку з рук тролиці й почала витирати вже чисте обличчя чоловіка. Він скривився та відпустив руку Аїші.
— Гадаю вистачить. Дякую за турботу, далі я сам.
Чоловік перехопив хустинку та приклав до носа. Веслі доторкнутися рукою у мереживних рукавичках до його грудей:
— Ой, у вас тут капнуло.
Дівчина почала витирати невидимі сліди крові, спускаючись долонькою донизу. Аїша стиснула губи й відвернулася. Не могла дивитися на цей флірт. Ревнощі роздирали груди й отруювали розум. Розуміла, він їй ніхто. Шукач, який прагне запроторити її грати. Вродливий, благородний, добрий… Ніколи не зверне увагу на бридку тролицю. Від усвідомлення цього, серце пронизало болем.