Глава 8

Аїша приречено заплющила очі. Шкодувала, що повелася необачно й попросила про поїздку до міста у присутності Ноеля. Вона не чекала, що він забажає її супроводжувати. Це катастрофа. Ще кілька питань про тролів і шукач викриє її брехню. За обідом ловила на собі прискіпливі погляди Ноеля. Він наче знав її таємницю й чекав нагоди, щоб її викрити. А може він везе її до міської в’язниці? Вона добровільно йшла до пащі лева.
Після обіду згадала про свою особливість і попросила зонтика. Їй вручили мереживну парасольку, яка захищала від сонця. У кареті виявилося надто задушливо. Дівчина не знала, чи спека породжена поглядами Ноеля, який сидів навпроти, чи справді було жарко. Велсі без упину щебетала, чоловік зрідка відповідав, а Аїша мовчки дивилася у вікно і її все влаштовувало.
Але ця радість тривала недовго. Ноель переплів пальці, витягнув руки та розімнув їх, наче зараз мав влаштовувати допит. Дівчина не помилилася у своїх підозрах. Ноель криво всміхнувся:
— Де ви навчалися, Улло? Чому граф Пароу запросив саме вас для навчання Велсі?
— Це вам варто запитати у нього. Я закінчила Пітбурську школу мистецтв, — Аїша впевнено брехала.
— А до того? Де народилися, де жили? — Ноель закинув ногу на коліно, ніби налаштовувався на довгу розповідь.
Така цікавість не подобалася дівчині. Чорні очі заворожували й вона намагалася не дивитися на чоловіка. Стиснула згорнутий зонтик у руках та байдуже змахнула рукою:
— Гадаю це не цікаво. Велсі, а ви де навчилися малювати?
— Мені цікаво, — Ноель підняв брови догори й Аїша зрозуміла, що у неї не вийшло перевести тему розмову. Вона важко зітхнула:
— Вибачте, але є речі, про які тролям не заведено говорити. Ви ж знаєте, що ми ведемо усамітнений спосіб життя і він дещо відрізняється від людського, тож я тактовно змовчу, — Аїша сподівалася, що балаканина Велсі її врятує і знову звернулася до неї, — Велсі, у вас був вчитель малювання, чи це природний дар?
— Був. Мене навчали найкращі.
Аїша раділа, що не помилилася і Велсі багато розповідала про себе. Ноель сидів набундючений, задуманий, явно щось підозрював. Годину. Лише годину залишилося потерпіти й вона більше ніколи не побачить цього зарозумілого перевертня. Чомусь від такої думки, серце тужливо занило. Дівчина скривилася. Сподівалася, що у неї не кохання з першого погляду. Меридіт одразу б обсміяла її за це. Сестра не вірила у подібні речі й завжди мислила раціонально.
Карета зупинилася на центральній площі міста Ротерхіл. Тепер Аїша принаймні знала, де знаходиться. Площу оточували невеличкі крамниці, храм та рада сенату. Ноель перший вийшов з карети й подав руку Велсі. Дівчина, невинно змахнувши віями, злегка посміхнулася. Вклала ручку в мереживних рукавичках у долоню чоловіка й стала на сходинку. Необачно оступившись, впала на Ноеля. Він швидко зреагував і встиг підхопити дівчину. Велсі вчепилася у нього руками, притулилася до нього всім тілом, а особливо грудьми, які ледь ховалися у глибокому вирізі сукні, та стала на ноги:
— Вибачте, я така незграбна. Заплуталася у подолі сукні, — вона кокетливо прикусила губу й не думала відпускати чоловіка.
У грудях Аїши розгорілися ревнощі. Велсі притулилася так близько до Ноеля, що здавалося між ними немає навіть шпаринки. Він не поспішав звільнятися від її дотиків, а мило посміхався:
— Сподіваюся ви не забилися.
— Ні, на щастя, ви врятували мене, — Велсі прошепотіла це йому в обличчя, скорочуючи відстань між ними.
Нарешті Ноель відхилився та відпустив дівчину. Зацікавлено глянувши у карету, зустрівся поглядом з Аїшою. Він простягнув руку:
— Сподіваюся ви не упадете. І сукня у вас явно коротша, у ній немає де плутатися.
Присоромлена Аїша глянула на свої ноги. Червоні черевики здавалися старими й стоптаними. Проста сукня без криноліну, спадала трохи нижче колін, оголюючи волохаті ноги. Злість розгорілася у серці Аїши. Не розуміла, чому Ебігейл замість потворної тролиці не перетворила її на красуню. Сором обпікав щоки й дівчина не наважувалася глянути на вродливого Ноеля:
— Не сумнівайтеся. Дякую, але я впораюся і без вашої допомоги, — дівчина хотіла зійти з карети, проте чоловік не дозволив. Сам схопив її руку без рукавички й тепло від його дотику поширилося всім тілом. Він злегка стиснув її долоню, наче боявся, що вона втече:
— І все ж я наполягаю. Зрештою, цього вимагає етикет.
Аїша похитнулася, але втрималася на ногах. Вона ще не звикла до своїх нових розмірів. Низька на зріст, оглядна, з пухкими ногами, була незграбною. Ставши на землю, полегшено видихнула:
— Дякую за турботу і щасливої дороги! Ви ж їдете до себе?
— Не так швидко. Я супроводжу вас по крамницях. Не гоже двом милим леді гуляти самим.