Глава 7

— Можливо, але вона мене не цікавить, — Ноель зупинився та різко схопив дівчину за плече. Вдивлявся в її обличчя, наче намагався поглянути крізь личину та розгледіти справжню зовнішність. Він нервово ковтнув, — я сьогодні їду, Улло.
Всупереч очікуванню, з цією новиною Аїша не відчула полегшення, а навпаки, серце огорнула туга. Не хотілося прощатися з ним. З-за воріт почувся дзвінкий голос Велсі:
— Графе, ось ви де? Вирішили прогулятися?
Дівчина швидко наближалася. Зупинилася біля Ноеля, скосивши погляд на його долоню, яка й досі тримала Аїшу за плечі. Чоловік одразу склав руки у замок та потягнувся. Почувся характерний хрускіт в кісточках:
— На Уллу напав перевертень. Він злякався моєї появи й втік. Прошу вибачити мені, я маю підготувати саквояж.
Ноель злісно зціпив зуби та направився до будинку. Аїша дивилася йому в слід й мимоволі захоплювалася широкою спиною, мужньою поставою та твердим кроком. Кожний рух викликав захоплення. Велсі невдоволено надула губки:
— Ви так дивитися на Ноеля, що якби ви не були тролицею, то я б подумала, що він вам подобається.
— Хто? Ноель? Мені? — Аїша вдавано засміялася та насилу відвела погляд від чоловіка. Зрозуміла, вона виказала себе й байдуже змахнула рукою, — не вигадуйте. Звичайна цікавість. Він врятував мене від перевертня. Тобто перевертень сам втік, відчувши його наближення.
Дівчина пішла до маєтку й сподівалася, що розмова на делікатну тему припиниться. Вона заховалася у своїх покоях та віддихувалася. Її щоки палали вогнем, а дихання збилося. Довго перебувати у цьому маєтку не могла. Щойно з’явиться справжня Улла і її викриють. Аїша зарилася пальцями у волосся й намагалася вигадати хоч щось. По факту, їй потрібно зачекати до обіду. Ноель поїде й дихати стане легше. Вона може підсунути звичайну воду та запевнити, що то зілля, яке від неї вимагалося. Їй заплатять гроші, вона поїде з маєтку. Такий план здавався дівчині ідеальним і тепер вона шкодувала, що обмовилася про три дні.
Ближче до обіду їй повідомили, що у вітальні на неї чекає Велсі. Юна дівчина сиділа за мольбертом, тримаючи пензлик у руках. Аїша глянула на малюнок. Одинокий маяк на фоні заходу сонця мав мальовничий вигляд. Велсі явно талановита і могла намалювати значно більше, ніж уміла Аїша, у якої замість малюнків виходили якісь карлячки. Дівчина виказувала нетерплячість:
— Як вам малюнок? Додати помаранчевого?
Велсі зверталася до Аїши як до експерта. Вона похитала головою:
— Ні, гадаю й так добре.
— Чудово! Коли почнемо заняття?
Аїша стиснула губи. Вона нічого не тямила у живописі й не знала, які поради слід давати. До вітальні зайшли граф та Ноель. Очі перевертня загорілися зацікавленим вогником, підсилюючи в Аїши бажання втечі. Поправивши сукню, намагалася здавати поважною:
— Можливо завтра. Мене пограбували і я зовсім не маю речей, — Аїша звернулася до графа, — можете видати мені аванс? Я сьогодні поїхала б у місто, щоб придбати різні жіночі штучки.
— Жіночі? — Ноель здивовано підняв брови догори, — ви хотіли сказати тролячі?
— Так, але те що я троль, не означає, що я не жінка й у мене немає потреб, — Аїша дивилася на перевертня з викликом.
Ноель дратував її. Говорив пафосно, зверхньо, з насмішкою, наче зовсім не розглядав її як жінку. Хоча, стоячи поруч з вродливою Велсі, Аїша розуміла, що зі своїм округлим животом, карликовістю, бородавками на сірій шкірі, значно поступається у вроді. Точніше, у неї зовсім тієї вроди не було. Граф Пароу кивнув:
— Звісно, вибачте я не подумав про це. Я сьогодні ж виплачу вам аванс і виділю карету.
Аїша зраділа. У неї з’явилася нагода втекти. Не думала, що це буде так легко. Її радість затьмарив Ноель. Він склав руки на лікті:
— Чудово, я супроводжу леді до міста, а звідти відправлюся до Нотердена. Мені якраз по дорозі.
Від цих слів по спині Аїши пронісся гарячий вітер. Найменше за все їй хотілося пересуватися з Ноелем однією каретою. Боялася залишатися з ним наодинці. Цей хижак одразу зрозуміє, що ніяка вона не тролиця. Наче порятунок, прозвучав плескіт долонь Велсі:
— Це чудово! Я теж поїду. Мені потрібно придбати фарби, а леді Улла, якраз допоможе підібрати.
— Вирішено! Накажу підготувати екіпаж. А зараз, прошу до столу — граф вказав рукою на двері до їдальні.