Глава 6

— Ні, я ж перед вами. Мабуть, я злякав його своїм наближенням. Краще скажіть, що ви робили у лісі? Тікали? — Ноель злегка подався вперед. Нагадував хижака, який полює за здобиччю. Проте насправді він і був хижаком. Аїша змусила себе не відводити погляд від чорних очей та приховати страх. Вона підняла брови доверху:
— Ви стежите за мною?
— Ні, мені це не потрібно. Я — шукач можу знайти будь-що і будь-кого.
Від таких слів її спиною пробіглися мурашки. Меридіт була шукачкою й Аїша знала, що чоловік не блефує. Їй від нього не втекти.
— Проте свій артефакт знайти не змогли, — дівчина сказала це тихо. Надто тихо, щоб хтось почув. Але Ноель почув. Його чутливий слух спіймав кожне слово й очі спалахнули злістю. Аїша зрозуміла, що вчинила необачно, підвелася на ноги та спробувала виправдатися, — ви мене образили, прилюдно принизили та несправедливо звинуватили. Я чекаю на вибачення.
— Їх не буде. Я не впевнений, що це зробили не ви. Повірте, обшукувати вас у мене не викликало жодного задоволення і ваша втеча, лише наштовхує на думку, що я не помилився у своїх припущеннях.
Аїша зрозуміла, що своєю втечею лише викликала додаткові підозри до своєї скромної персони. Вона вирушила дорогою назад. Прагнула показати, що не боїться повернення до маєтку:
— Я не втікала. Просто вийшла на прогулянку лісом. Хотілося познайомитися з місцевістю, знайти мальовничі місця для живопису.
— І саме тому ви бігли, наче втікали від вогню?
— Ранкова пробіжка, — Аїша байдуже стиснула плечима.
Ноель схопив її руку й змусив зупинитися. Присів та опинився майже на рівні її очей. Від такої уваги шкіра дівчини запалала невидимим вогнем, а у животі вирувала розпечена магма. Ноель сильніше стиснув руку і хижо зіщулився:
— Я вам не вірю. Яка причина вашої втечі?
— Я сказала правду. Ви ж не думаєте, що я втікала б пішки, через ліс повний хижаків, без грошей, їжі та чіткого плану. Ви мене обшукували, знаєте, у мене немає жодної монети. З мого боку це було б нерозумно.
Аїша й сама усвідомлювала дурість свого вчинку, але ще годину тому це здавалося мудрим рішенням. Їй потрібно зробити все, щоб не потрапляти на очі шукачеві. Тим більше коли його присутність затуманює розум. Вона мліла від його дотику. Отямившись, дівчина висмикнула руку з його долонь:
— А от що робили тут ви? Невже випадково натрапили на мене?
— Не випадково. Я бачив, як ви тікали. Ходімо, я проведу вас до маєтку.
Ноель впевнено пішов вперед і дівчина вирушила слідом, тихо обурюючись:
— Я не втікала. Я ж не полонена і можу вільно гуляти лісом.
— Звісно, якщо не боїтеся хижаків та перевертнів, — Ноель всміхнувся, припіднявши кутики вуст догори. Йому личила посмішка. Вона додавала шарму і серце Аїши ще більше тягнулося до нього. Чоловік, наче не знав, як впливає на дівчину й знову посерйознішав, — до речі, завдяки чому ви пересуваєтеся під сонцем?
Дівчина не зрозуміла запитання. Вона насупилася:
— Що ви маєте на увазі?
— Як відомо, при потраплянні на троля сонячних променів, вони перетворюються на камінь. Зараз доволі сонячний день, а ви вільно розгулюєте й очевидно, що сонце вам не шкодить.
Аїша стиснула губи. Тільки тепер вона згадала цю деталь про тролів. Дівчина нервово посміхнулася:
— Хіба це сонце? Воно ж ледь виглядає з-під хмар, — дівчина глянула на майже безхмарне небо та продовжувала виправдовуватися, — крім того, у лісі багато тіні й сукня захищає мене. На камінь перетворює лише пекуче сонце, а не ці промінчики.
— Дивно, я гадав, вам шкідливе світло.
— Так, думаєте чому у мене шкіра сіра? Проте зараз це не катастрофічно, але обідом мені краще заховатися від сонця якомога далі.
Аїша опустила голову й сподівалася у її брехню повірять. Пришвидшила кроки, щоб скоріше опинитися в маєтку та позбутися товариства перевертня. Своєю присутністю він дурманив розум, змушував серце гучно калатати, мліти від його дотиків. Дівчина не розуміла своєї реакції на нього. Почувалася так, наче їй дали любовне зілля. Ноель продовжував ставити запитання:
— Де ви проживали?
— У Вармерії.
— Чому приїхали до графа Пароу?
— Він мене запросив. Я навчатиму Вілсі живопису, — щоб уникнути допиту, Аїша спробувала змінити тему розмови, — а ви? Чому гостюєте у нього?
— Справи. Наші графства межують одне з одним.
— Я гадала, ви тут, бо зацікавилися Велсі, — від своїх слів, в Аїши боляче стиснулося серце, — вона вродлива дівчина, правда ж?