Глава 4

Аїша й сама усвідомлювала дурість свого вчинку, але ще годину тому це здавалося мудрим рішенням. Їй потрібно зробити все, щоб не потрапляти на очі шукачеві. Тим більше коли його присутність затуманює розум. Вона мліла від його дотику. Отямившись, дівчина висмикнула руку з його долонь:
— А от що робили тут ви? Невже випадково натрапили на мене?
— Не випадково. Я бачив, як ви тікали. Ходімо, я проведу вас до маєтку.
Ноель впевнено пішов вперед і дівчина вирушила слідом, тихо обурюючись:
— Я не втікала. Я ж не полонена і можу вільно гуляти лісом.
— Звісно, якщо не боїтеся хижаків та перевертнів, — Ноель всміхнувся, припіднявши кутики вуст догори. Йому личила посмішка. Вона додавала шарму і серце Аїши ще більше тягнулося до нього. Чоловік, наче не знав, як впливає на дівчину й знову посерйознішав, — до речі, завдяки чому ви пересуваєтеся під сонцем?
Дівчина не зрозуміла запитання. Вона насупилася:
— Що ви маєте на увазі?
— Як відомо, при потраплянні на троля сонячних променів, вони перетворюються на камінь. Зараз доволі сонячний день, а ви вільно розгулюєте й очевидно, що сонце вам не шкодить.
Аїша стиснула губи. Тільки тепер вона згадала цю деталь про тролів. Дівчина нервово посміхнулася:
— Хіба це сонце? Воно ж ледь виглядає з-під хмар, — дівчина глянула на майже безхмарне небо та продовжувала виправдовуватися, — крім того, у лісі багато тіні й сукня захищає мене. На камінь перетворює лише пекуче сонце, а не ці промінчики.
— Дивно, я гадав, вам шкідливе світло.
— Так, думаєте чому у мене шкіра сіра? Проте зараз це не катастрофічно, але обідом мені краще заховатися від сонця якомога далі.
Аїша опустила голову й сподівалася у її брехню повірять. Пришвидшила кроки, щоб скоріше опинитися в маєтку та позбутися товариства перевертня. Своєю присутністю він дурманив розум, змушував серце гучно калатати, мліти від його дотиків. Дівчина не розуміла своєї реакції на нього. Почувалася так, наче їй дали любовне зілля. Ноель продовжував ставити запитання:
— Де ви проживали?
— У Вармерії.
— Чому приїхали до графа Пароу?
— Він мене запросив. Я навчатиму Вілсі живопису, — щоб уникнути допиту, Аїша спробувала змінити тему розмови, — а ви? Чому гостюєте у нього?
— Справи. Наші графства межують одне з одним.
— Я гадала, ви тут, бо зацікавилися Велсі, — від своїх слів, в Аїши боляче стиснулося серце, — вона вродлива дівчина, правда ж?

— Можливо, але вона мене не цікавить, — Ноель зупинився та різко схопив дівчину за плече. Вдивлявся в її обличчя, наче намагався поглянути крізь личину та розгледіти справжню зовнішність. Він нервово ковтнув, — я сьогодні їду, Улло.
Всупереч очікуванню, з цією новиною Аїша не відчула полегшення, а навпаки, серце огорнула туга. Не хотілося прощатися з ним. З-за воріт почувся дзвінкий голос Велсі:
— Графе, ось ви де? Вирішили прогулятися?
Дівчина швидко наближалася. Зупинилася біля Ноеля, скосивши погляд на його долоню, яка й досі тримала Аїшу за плечі. Чоловік одразу склав руки у замок та потягнувся. Почувся характерний хрускіт в кісточках:
— На Уллу напав перевертень. Він злякався моєї появи й втік. Прошу вибачити мені, я маю підготувати саквояж.
Ноель злісно зціпив зуби та направився до будинку. Аїша дивилася йому в слід й мимоволі захоплювалася широкою спиною, мужньою поставою та твердим кроком. Кожний рух викликав захоплення. Велсі невдоволено надула губки:
— Ви так дивитися на Ноеля, що якби ви не були тролицею, то я б подумала, що він вам подобається.
— Хто? Ноель? Мені? — Аїша вдавано засміялася та насилу відвела погляд від чоловіка. Зрозуміла, вона виказала себе й байдуже змахнула рукою, — не вигадуйте. Звичайна цікавість. Він врятував мене від перевертня. Тобто перевертень сам втік, відчувши його наближення.
Дівчина пішла до маєтку й сподівалася, що розмова на делікатну тему припиниться. Вона заховалася у своїх покоях та віддихувалася. Її щоки палали вогнем, а дихання збилося. Довго перебувати у цьому маєтку не могла. Щойно з’явиться справжня Улла і її викриють. Аїша зарилася пальцями у волосся й намагалася вигадати хоч щось. По факту, їй потрібно зачекати до обіду. Ноель поїде й дихати стане легше. Вона може підсунути звичайну воду та запевнити, що то зілля, яке від неї вимагалося. Їй заплатять гроші, вона поїде з маєтку. Такий план здавався дівчині ідеальним і тепер вона шкодувала, що обмовилася про три дні.
Ближче до обіду їй повідомили, що у вітальні на неї чекає Велсі. Юна дівчина сиділа за мольбертом, тримаючи пензлик у руках. Аїша глянула на малюнок. Одинокий маяк на фоні заходу сонця мав мальовничий вигляд. Велсі явно талановита і могла намалювати значно більше, ніж уміла Аїша, у якої замість малюнків виходили якісь карлячки. Дівчина виказувала нетерплячість:
— Як вам малюнок? Додати помаранчевого?
Велсі зверталася до Аїши як до експерта. Вона похитала головою:
— Ні, гадаю й так добре.
— Чудово! Коли почнемо заняття?
Аїша стиснула губи. Вона нічого не тямила у живописі й не знала, які поради слід давати. До вітальні зайшли граф та Ноель. Очі перевертня загорілися зацікавленим вогником, підсилюючи в Аїши бажання втечі. Поправивши сукню, намагалася здавати поважною:
— Можливо завтра. Мене пограбували і я зовсім не маю речей, — Аїша звернулася до графа, — можете видати мені аванс? Я сьогодні поїхала б у місто, щоб придбати різні жіночі штучки.
— Жіночі? — Ноель здивовано підняв брови догори, — ви хотіли сказати тролячі?
— Так, але те що я троль, не означає, що я не жінка й у мене немає потреб, — Аїша дивилася на перевертня з викликом.
Ноель дратував її. Говорив пафосно, зверхньо, з насмішкою, наче зовсім не розглядав її як жінку. Хоча, стоячи поруч з вродливою Велсі, Аїша розуміла, що зі своїм округлим животом, карликовістю, бородавками на сірій шкірі, значно поступається у вроді. Точніше, у неї зовсім тієї вроди не було. Граф Пароу кивнув:
— Звісно, вибачте я не подумав про це. Я сьогодні ж виплачу вам аванс і виділю карету.
Аїша зраділа. У неї з’явилася нагода втекти. Не думала, що це буде так легко. Її радість затьмарив Ноель. Він склав руки на лікті:
— Чудово, я супроводжу леді до міста, а звідти відправлюся до Нотердена. Мені якраз по дорозі.
Від цих слів по спині Аїши пронісся гарячий вітер. Найменше за все їй хотілося пересуватися з Ноелем однією каретою. Боялася залишатися з ним наодинці. Цей хижак одразу зрозуміє, що ніяка вона не тролиця. Наче порятунок, прозвучав плескіт долонь Велсі:
— Це чудово! Я теж поїду. Мені потрібно придбати фарби, а леді Улла, якраз допоможе підібрати.
— Вирішено! Накажу підготувати екіпаж. А зараз, прошу до столу — граф вказав рукою на двері до їдальні.