Глава 3

— Я не знаю, — голос Улли тремтів, — я сиділа за столом, як і усі, до вас навіть не торкалася, як я могла вкрасти?
— Ноелю, ви погарячкували, — граф поклав руку на плече чоловіку, — ми всі бачили, Улла нічого не робила. Ваші звинувачення безпідставні. Може артефакт впав?
— Я дивився під столом, його там немає, — Ноель опустив голову. Його обікрали, а у нього жодної зачіпки. Навіть магічний слід від кулона зник. Що ж він за шукач такий? Злість засіла у грудях та заважала раціонально думати. Чоловік гнівно зиркнув на слугу:
— Може це ти? Непросто ходив вино розливати.
— Графе, ні, — хлопець перелякано помахав головою й шукав захисту у свого господаря, — я клянуся, це не я. Ви ж мене знаєте, я вже кілька років вам служу. Жодного разу нічого не зникало.
— Звідси не вийде ніхто, поки я не знайду артефакт, — слова Ноеля прозвучали холодно, впевнено, й не припускали заперечень. Він обшукав всіх слуг, заглядав під стіл, досліджував кожний куток, проте кулону не було. Зрештою, Пароу набридло і він підвівся зі стільця, де до цього сидів і непорушно стежив за обшуком:
— Артефакту у цій кімнаті немає і ніхто його не крав. Можливо, ви забули його одягнути або загубили деінде.
— Не міг я його забути. Сидячи за столом я дістав кулон з-під сорочки.
— Впевнений, він скоро з’явиться. Інколи таке трапляється. Ходімо на вулицю. Вам потрібне свіже повітря. Ви заспокоїтеся та можливо щось згадаєте.
Ноель глянув на тролицю. Налякана, сором’язливо ховала погляд та поправляла сукню, яку встиг пом'яти перевертень. Мимоволі згадалися її спокусливі вигини й Ноелю захотілося більш детально дослідити тіло тролиці. Чоловік розізлився на себе. Геть здурів. Йому не має подобатися тролиця, це ж суперечить здоровому глузду. Улла не може бути спокусливою. Хай там як, а він приборкає у собі цю ману та втихомирить внутрішнього звіра. Зі злості, Ноель стиснув руки в кулаки:
— Ми не закінчили. Сподіваюся, леді Улло, що за обідом ви згадаєте нові факти.
Скрипнувши зубами, Ноель вийшов зі столової. Почувався дурнем, якого ошукали. Зникнення артефакту та поява істинної пари здавалися дуже дивними. Тим більше коли істинна пара тролиця. Чоловік відчував підступ і вирішив за будь-яку ціну з’ясувати правду.
Коли кроки стихли, Аїша вийшла із задушливої їдальні й полегшено видихнула. Весь час відчувала на собі погляд чорних очей Ноеля. Її шкіра горіла невидимим вогнем, нутрощі скрутилися у вузлик, а серце нестримно калатало. Чоловік явно щось запідозрив, інакше, чого б це така увага до неї? При світлі сонця вона мала нагоду роздивитися його. Вродливий настільки, що у її животі пурхали метелики. Раніше, вона ніколи не втрачала голову через хлопців, а тут здається, закохалася.
Все було саме як пишуть у любовних романах. Одразу, з першого погляду, цей чоловік проник у серце. Їй хотілося пригорнутися у його обіймах, вкрити поцілунками вуста та вічно залишатися поруч. От тільки реальність була іншою. Вона у личині тролиці, а він — шукач. Якщо дізнається про неї правду, то неодмінно видасть у руки правосуддю.
Намагалася заспокоїтися й опанувати себе. Не думати про вродливого шукача, що затуманив розум. Добре пам’ятала як зі сталлю у голосі він її допитував. Не звинувачував прямо, але поводився так, ніби вона вчинила злочин. Одразу, як помітила на його шиї артефакт, що виявляв сторонню магію й з його допомогою можна було розгледіти її сутність, то викрала кулон. Круглий, прозорий, схожий на скло з блакитним відтінком. Якщо поглянути крізь нього, то перед очима постане справжня її зовнішність. Втікачки, яку шукає король.
На щастя, Аїша володіла магією. Могла переміщувати предмети, створюючи невеликі портали. Їй вдалося непомітно перемістити артефакт до своєї кишені. Проте, коли Ноель виявив пропажу й обшукував її, то дівчина повторно відкрила портал й перемістила артефакт до серванта. Досі здригалася від його дотиків. Гарячих, трохи грубих, різких. Думки відвідували гріховні бажання і тіло линуло до Ноеля.
Їй потрібно тікати. Боялася, що з’явиться справжня Улла і тоді доведеться сказати правду, а це пряма дорога до в’язниці. Шукач явно щось запідозрив. Здавалося обідом він влаштує над нею криваву розправу. Його слова звучали холодно, різко, з крижаними нотками. Боялася, що обідом Ноель знайде інший артефакт та побачить її справжню зовнішність. Наче в гарячці, дівчина прискорила ходу та вийшла на вулицю.

За високою огорожею виднівся ліс. Розкішний маєток знаходився на околиці міста або й зовсім у якомусь поселенні. Аїша не знала де перебуває та у який бік їй слід рухатися. Налякана погрозами шукача, не могла адекватно думати. Навіть темний ліс з небезпечними хижаками не лякав так сильно, як Ноель. Бездушний, жорстокий, суворий, викриє її й одразу доставить до Сиріана. Аїша незчулася, як ноги самі побігли дорогою, яку оточував ліс. Сподівалася, цей шлях виведе до поселення й вона зрозуміє де знаходиться. Зараз головним було втекти від шукача, який задурманив розум.
Вона бігла не спиняючись. У грудях почало перчити, у боці поколювати, а дихання збилося. Дівчина сповільнилася, проте продовжувала рухатися. Несподівано перед нею вигулькнув вовк. З мохнатою шерстю, пухнастим хвостом, трикутними вухами та чорними очима. Він значно перевищував Аїшу у зрості й здавався велетнем. Дівчина знала, вовки такими великими не виростають.
Він перегородив собою шлях та злісно загарчав. Аїша нерухомо застигла на місці. Страх розносився венами по всьому тілу. У скронях звучало гупання серця, а в очах застиг переляк. Не хотілося бути з’їденою цим гігантом. Вони дивилися одне одному у вічі й час наче зупинився. Кілька секунд вони стояли нерухомо, а потім вовк накинувся на неї та повалив на землю. Навис над Аїшою зверху, масивні лапи притиснули її до дороги. Очі. Хижі, чорні, безжальні. Вчепилися у дівчину голодним поглядом, який пробігся обличчям та зупинився на вустах. Вовк нахилився. Мокрий ніс торкнувся щоки. Він її обнюхував. З переляку Аїша заплющила очі й молила небеса про допомогу.
Він опустив голову та зарився носом у шию, наближався до грудей, живота й знову повернувся до обличчя. Несподівано відчула на щоці мокрий язик. Вовк облизував шкіру шершавим язиком. Повільно рухався обличчям, наближаючись до її вуст. Він не кусав її, а наче смакував. Дівчина стиснула губи й схлипнула. Не могла більше стримувати сльози, які скупчилися біля очей. Рахувала останні секунди до смерті та подумки прощалася з життям. Вовк спіймав язиком її сльозу та пройшовся солоною доріжкою доверху. Гарячим диханням обпалив її обличчя й різко відсахнувся. Випростався та, тужливо заскавчавши, втік до лісу.
Розгублена, зневажена, перелякана Аїша сіла на траву посеред дороги й обійняла себе тремтячими руками. Сльози, наче проливний дощ, котилися щоками. Оговтавшись від шоку, дівчина зрозуміла, що то був не вовк, а перевертень. Вона ніколи не бачила перевертнів, але згадалися яскраві картинки з книг. В дитинстві з цікавістю розглядала малюнки з ними.
Дівчина не знала, скільки часу просиділа ридаючи на дорозі. Позаду почувся хрускіт гілок. Аїша розвернулася і побачила Ноеля. Розміреною ходою, він повільно наближався. Зупинився за декілька кроків від неї. Дівчина не знала кого слід боятися більше: вовка чи цього шукача. На його обличчі з'явилася тривога. Він наче хвилювався за неї. Скосив недовірливий погляд на Аїшу:
— Щось сталося?
— Вовк, — дівчина витерла сльози, й тремтячим голосом намагалася пояснити, — мене ледь не з’їв вовк, але щось його злякало і він втік.
— Вовка важко злякати. Вважайте вам пощастило.
Аїша глянула в його очі. Чорні, бездонні, великі. Нагадували нічне небо та манили до себе. Вона згадала, у кого ще бачила їх. Набравшись сміливості, озвучила свої підозри:
— То був не вовк, а перевертень. Ви теж перевертень?
Чоловік не поспішав відповідати й своєю мовчанкою лише підсилював її підозри. Вона сама, серед лісу, наодинці з хижаком. Він може зробити з нею будь-що і ніхто йому не завадить. Серце скажено калатало під ребрами й здавалося вилетить з грудей. Ноель ледь усміхнувся, припіднімаючи кутики губ:
— Так, як і граф Пароу, вся його сім’я, дехто зі слуг та більшість жителів графства. Це міг бути будь-хто. Страшно уявити, якби тим перевертнем виявився недобросовісний джентльмен.
На щоках Аїши спалахнув вогонь. Не вовк. Перевертень. Всі його дії були усвідомленні. Перевертень облизував її, мокрим носом досліджував тіло й наче щось шукав. Мабуть, він запідозрив, що насправді вона не троль. Дівчина боялася свого викриття й посміливішала:
— Тим перевертнем були ви?