Глава 3

Тролиця приклала склянку з водою до вуст й зробила кілька ковтків. Ноель продовжував допит:
— Чим ви їхали?
— Диліжансом, — Улла нервово ковтнула. Шукач, не роблячи жодних пауз та не даючи час на роздуми, говорив з натиском у голосі:
— Звідки?
— З Вармерії.
— Ви там проживаєте?
— Мала деякі справи.
Ноель не відривав зорового контакту. Він відчував — тролиця щось приховує. Вона хвилювалася, ховала погляд та відповідала не роздумуючи. Якщо казала б правду, то так не поводилася б. Пароу взяв виделку до рук:
— Ноелю, Улла не на допиті. Бідна дівчина постраждала, проявіть хоч краплю співчуття.
— Це я і намагаюся зробити. Хочу знайти злочинців, — Ноель знову звернувся до торолиці, — яким диліжансом ви їхали?
— Міжміським. Ім’я кучера мені невідоме, де він мав зупинитися теж не знаю. Він висадив мене біля маєтку, а сам поїхав далі.
Ноель хмикнув. Він відчував — Улла брехала. Чоловік хижо зіщулився:
— Можливо імена пасажирів вам відомі?
— Ні, ми не знайомилися.
— Їхати з Вармерії три дні й ні з ким не знайомитися? — Ноель подумки святкував свою перемогу. Він склав руки у замок, поклав їх на стіл і злегка нахилився вперед, — вам нудно не було?
— Не всі їхали аж сюди. Дехто зійшов раніше і ми попрощалися. Натомість з’явилися нові пасажири, — тролиця помахала долонею перед своїм обличчям, розганяючи запах. Ноель тихо загарчав. Стримувався з останніх сил, щоб не уткнутися в її шию. Улла, глянула на Ромеля, — тут спекотно, чи мені здається?
Ноелю хотілося тріснути себе по лобі. Спекотно. Їй спекотно. Значить вона теж страждає від цього тяжіння та вогню, який бушує у венах. Не вірилося, що вона його істинна пара. Десь мав бути підступ і Ноель твердо вирішив з’ясувати де. Ромель кивнув:
— Так, трохи спекотно. Якщо ви не заперечуєте, то я відчиню вікно.
Весь сніданок Ноель не відводив погляду від тролиці. Вона щось приховувала. Він вивчав її магічні потоки й виявив, що Улла володіє якимось даром. Потужним, непритаманним звичайним тролям. Хотілося відгадати її загадку, а найбільше зруйнувати цю непотрібну парність. Його обраницею має стати дівчина, людина, а не потворна тролиця. Граф відірвав його від думок:
— Ви погостюєте у нас ще день?
— Не бачу в цьому потреби. Справи так і не зсунулися з місця. Повідомите, коли зміните рішення.
— Можливо вам варто ще раз глянути на цифри, щоб остаточно прийняти рішення?
Ноель задумався. Розум кричав йому тікати якомога далі від цієї тролиці, забути її, стерти з пам’яті та більше ніколи не згадувати. Краще довіку доживати самотнім, ніж мати таку істинну пару. Але азарт та інстинкт мисливця вимагали з’ясувати правду. Чоловік кивнув:
— Добре, переглянемо документи.
— Це чудово! — Велсі плеснула в долоні та не стримала посмішки.
Ось у кого були рівні та білі зуби. Проте до цієї дівчини не манило, на відміну від тролиці. Ноель почав сумніватися у своїй адекватності. Вплив сторонніх чар він не відчував, але не факт, що їх не було. Вдома обов’язково все перевірить. Велсі посміливішала і, не соромлячись, доторкнулася до його руки:
— Я можу вам показати водоспади. Вони поруч, у лісі. Якраз випаде нагода розімнутися.
Ноелю не подобалися ці двозначні натяки та настирливість дівчини. Він забрав свою руку й витягнув артефакт з-під сорочки, що висів на шиї. Йому хотілося перевірити тролицю на вплив сторонньої магії. Ноель стис круглий кулон у руці:
— Не впевнений, що у мене буде на це час.
— Дуже шкода, там чудові краєвиди, — Велсі потягнулася за бокалом, демонструючи своє декольте, — Джиме, налий мені вина.
Слуга миттю опинився поруч та виконав наказ. Став біля Ноеля й поцікавився:
— Вам теж?
— Можна.
Наповнивши бокал, слуга долив напій іншим присутнім, у тому числі й Уллі. Ноель схопив келих та зробив кілька ковтків. Граф розхвалював водоспади й місцеве озеро багате на рибу. Шукач лише кивав у відповідь й потягнувся до кулона. Зараз він дізнається, що приховано під шаром магії тролиці. Замість артефакту доторкнувся до сорочки. Опустив голову й з подивом виявив, що кулона немає. Не вірячи очам, зарився рукою під сорочку. Артефакту не було. Схопився з місця та заглянув під стіл. Пусто. На підлогу кулон не впав. Ноель не розумів де він подівся. Не могли ж обікрасти шукача. Спіймав на собі переляканий погляд тролиці. Чоловік зробив крок до неї та стиснув руки в кулаки:
— Це ти зробила? Зникнення кулона твоїх рук справа?
Тролиця зблідла й помахала головою:
— Ні, який кулон? Я не обкрадала ніяку жінку.
— Яка ще в біса жінка? — Ноель насупив брови й значно підвищив тон розмови. Тролиця опустила руки на коліна та нервово згинала серветку.
— Та, про яку ви розповідали. Мене вчора теж пограбували, можливо то одні й ті самі розбійники.
Ноель згадав про свою вигадку з пограбованою жінкою. Улла здавалася надто довірливою. Звір всередині тягнувся до неї. Хотілося доторкнутися до своєї пари, відчути її на дотик, вдихнути аромат, та назавжди поєднатися. Чоловік не стримався. Схопив її руки та змусив підвестися. Доторкнувся до її шиї, провів долонею вниз, облапав груди, талію, спину, живіт та рухався далі. Йому подобалися ці дотики. Здавалося він торкався не огрядної тролиці, а тендітної дівчини. Звір всередині задоволено загарчав. Його. Тролиця пручалася та опиралася цим дотикам:
— Що ви собі дозволяєте? Відпустіть негайно!
— Ноелю, справді, ви поводитеся недопустимо, — граф різко підвівся з місця.
Це остудило перевертня. Він спіймав на собі здивовані погляди присутніх й змусив себе заспокоїтися. Це не його тролиця, не його! Не потрібна йому така пара і вона не може йому подобатися. Він забрав руки від Улли та гаркнув:
— Зізнавайся! Де артефакт? Ще кілька хвилин тому він висів на моїй шиї, а тепер його ніде немає.

Дуже дякую за сердечка до книги! Ваша підтримка надихає!