Глава 2

Нудьгуючи, Ноель сидів за столом. З графом не вдалося домовитися. Пароу не бажав приймати його умови, а тому цю поїздку вважав провальною. Майже не слухав щебетання Велсі й мріяв якнайшвидше опинитися вдома. Ця дівчина набридала своєю увагою, а сьогодні ще й сукню одягнула з глибоким декольте, наче це мало б якось його привабити. Велсі невинно кліпала блакитними оченятами й демонстративно відкинула світле пасмо волосся назад. Надто юна, набридлива й не в його смаку.

Раптом спіймав незвичний аромат. Чоловік напружився та принюхався. П’янкий запах, зі солодкуватим присмаком ванілі проник під шкіру. Внутрішній звір прокинувся. Кров розбушувалася у венах, в животі спалахнуло полум’я, а зіниці розширилися. Він знав, за дверима знаходиться його істинна пара і вона прямує до нього. Нетерплячість роз’їдала зсередини. Хотілося кинутися до дверей, відчинити їх та пришвидшити мить знайомства.

У кожного перевертня є істинна пара. Дівчина, до якої тягнеться внутрішній звір. Вона заспокоює сутність й тільки з нею можна стати щасливим. Перевертні закохуються лише один раз і на все життя. Навіть не так, за них все вирішує природа. Ноель надто гостро відчув свою обраницю. Його рука покрилася шерстю й він поспішно заховав її під стіл. Ледве стримував перетворення. Брати по зграї описували відчуття, коли вперше зустріли свою пару. Але це видалося сильніше, ніж уявляв Ноель. З усіх сил стримував звіра й намагався уявити свою обраницю. Мабуть, вродлива брюнетка з шоколадними очима та соковитими вустами.

Нарешті двері відчинилися й до їдальні зайшов граф, а позаду нього повільно тупцяла… троль? Ноель похитав головою. Поглядом вчепився у двері, виглядаючи свою єдину, але вони зачинилися. Не може бути! Ноель прикрив очі долонею. Ні, він щось не так зрозумів. Не може троль бути його істинною парою. Скочив з місця та помчав до дверей. Відчинивши їх, впевнився, у коридорі нікого немає. Цей аромат належав тролиці! Різко нахилився та вдихнув її запах на повні груди. Хмільний, бентежний, ароматний. Дурманив розум та пробуджував внутрішнього звіра. Гучне кахикання провело його до тями:

— Графе Барвольф! Щось сталося?

Пароу запитально дивився на Ноеля й вимагав пояснення. Чоловік відхилився від тролиці й зневажливо зміряв її поглядом. Низька, огрядна, ледве сягала йому до поясу, з потворними бородавками на посірілій шкірі та мишачим волоссям. Єдиним, що збігалося з його очікуванням, так це її очі. Вони перелякано виглядали з-під куцих вій і нагадували не шоколад, а каламутне болото. Ноель наїжився. Не розумів за що йому це. Чому природа зіграла з ним лихий жарт. Не може бути його істинна пара тролиця. Він — альфа, зі знатного роду, ватажок зграї, а природа підсунула йому тролицю. Не міг змиритися з такою долею. Впевнений — це помилка. Він не зв’язуватиметься з тролицею. Байдуже стиснув плечима й вигадав правдоподібну легенду:

— Нещодавно стався злочин. Тролиця пограбувала поважну пані. Я мав пересвідчитися, що то не вона.

— Обурливо. Гадаєте я б привів до свого дому злочинця? — Пароу склав руки на лікті та вдавав ображеного.

— Це моя робота. Я мусив перевірити.

Ноель підійшов до столу та зайняв своє місце. Сподіваючись на помилку, не зводив погляду з тролиці. Його манило до неї. Тягнуло невидимими путами й він ледь стримував свого звіра. Той, наче сліпий, рвався до тролиці, а вона сором’язливо ховала погляд й сіла навпроти нього. Ноель не розумів за що йому ця кара. Тролиця надто близько. Ледь стримувався, щоб не накинутися на неї з поцілунками. Від цієї думки гидливо скривився й відкинувся на спинку стільця, таким чином збільшуючи між ними відстань на крихітні сантиметри. Граф Домінік Пароу розмістився біля неї:

— Дозвольте познайомити вас. Це, — чоловік вказав рукою на тролицю, підборіддя якої ледь виглядало з-за столу, — леді Улла Йорік. Вона навчатиме Велсі живопису. Леді Улла найкращий митець у Фрікії. Нам пощастило, що вона погодилася працювати з моєю донькою.

Улла скупо посміхнулася, але цього вистачило, щоб Ноель встиг розгледіти її гнилі криві зуби. Проте це не відлякало звіра, навпаки, здавалося додавало тролиці певної перчинки. Від злості, Ноель стиснув пальці в кулаки й втиснув нігті у шкіру. Сподівався біль протверезить його. Граф скупо представив свою дружину Мюреллу, малолітнього сина Бішопа, Велсі та Ноеля. Тролиця лише кивнула й нагадувала боязкого зайця. Перевертень спіймав краплини страху. Вона боялася. От тільки чого чи кого саме, Ноель не міг зрозуміти. Його думки перервав Ромель. Управитель став біля столу й склав руки в замок:

— Вибачте, що втручаюся, але леді Уллу, вчора пограбували.

— Он як? — Ноель здивовано підняв брови. Зазвичай з тролями намагалися не зв’язуватися, а тим більше грабувати, — і де ж сталася така прикрість?

Тролиця помітно занервувала. Її погляд, наче у пошуку підказки, бігав кімнатою.

— Неподалік. Було темно і я не розгледіла ні нападників, ні місця події. Не варто перейматися. У мене не було нічого цінного.

— Нічого цінного, але дещо розбійники вкрали?

— Вони вкрали саквояжі всіх присутніх.

Ноель зрозумів, що тролиця щось приховує. Як гадаєте, він викриє її? Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання моєї книги "Бракований дракон" K-S1xLbZ  Це історія про Меридіт, старшу сестру Аїши. Книги самостійні й читати їх можна окремо. Дякую за ваші сердечка та підписку на мою сорінку. Ваша увага надихає!