Глава 1

Аїша не втрималася на ногах та впала на підлогу. Артефакт перемістив її у напівтемну спальню, яка освітлювалася лише одним тьмяним світловим каменем. На ліжку хтось лежав і звідти доносилося хропіння. Дівчина зіщулилася. Меридіт ніколи не хропіла. Аїша боязко підвелася на ноги й глянула на ліжко. Там спала не сестра, до якої вона сподівалася переміститися, а незнайомець. Чорне волосся спадало на щоки, легка щетина вкривала обличчя, а пухкі вуста, рівний ніс та виразні вилиці робили чоловіка вродливим. Ковдра сповзла до пояса і відкрила для споглядань оголені мускулисті груди вкриті волоссям. Тонка волосяна доріжка тягнулася вздовж живота та ховалася під ковдрою. Це явно була не Меридіт.

Страх прокрався до дівчини та пекучими нитками оповив груди. Оглянулася довкола, але ні Меридіт, ні Ебігейл, іншої сестри з якою вона втікала з ув’язнення, не було. Припустила, що знову Ебігейл щось наплутала й артефакт перемістив не туди. Погляд зачепився за дзеркало. У ньому вона побачила троля. Невеликий на зріст, трохи вище гнома, із сіруватою шкірою. Попелясте волосся стирчало у різні боки й з-під нього виглядали великі вуха. Масивний ніс нагадував картоплину, біля верхньої губи скубчився пушок, на обличчі розсипались бородавки, а карі очі перелякано дивилися на неї. Аїша усвідомила, що вона і є той троль.

Перед перенесенням Ебігейл жартома перетворила її на троля й очевидно не зняла чари. Дівчина зарилася пальцями у волосся та одразу натрапила на ковтунці. Не хотілося вірити, що вона зі звичайної дівчини перевтілилася у троля. Огидного, страшного, бридкого. З такою зовнішністю її швидко помітять. Чоловік відвернув голову на бік й Аїша запанікувала. Якщо він прокинеться, то не знала, як пояснити свою присутність тут. Сказати правду не могла, адже тоді знову опиниться за ґратами. До тролів ставилися насторожено і її могли запідозрити в крадіжці. На ширмі висіла форма шукача.

— А щоб тобі…, — Аїша перелякано схопилася за рота. Замість того, щоб потрапити до сестри, опинилася біля шукача, робота якого ловити таких злочинців, як вона.

Дівчина боязко відходила назад. Вона не знала куди перемістилася, що їй робити та як знайти сестер. Аїша вирішила сховатися у безпечному місці й обдумати, як діяти далі. Натиснувши на ручку дверей, штовхнула їх вперед. Вони зі скрипом відчинилися. Дівчина прикусила губу й перелякано глянула на ліжко. Незнайомець спав, а його широкі груди широко здіймалися до верху.

Аїша вибігла у коридор. Світловий камінь кріпився біля стелі й окутував приміщення легким світлом. Високі двері, вікна, картини на стінах та масивні штори наштовхнули на думку, що вона знаходиться у розкішному маєтку. За вікном панувала непроглядна темрява і йти кудись вночі вважала самогубством. Проте залишитися тут не могла. Попрямувавши коридором, намагалася знайти вихід з будинку. Спустилася сходами та опинилася у просторому холі. Пришвидшивши ходу, впевнено наближалася до дверей. Кілька кроків відділяли її від бажаної свободи.

— Хто ви? — чоловічий голос пролунав позаду й вбив крижані голки у спину.

Дівчина нерухомо завмерла. Їй хотілося стати невидимкою, розчинитися в повітрі та зникнути з цього місця. Натомість боязко розвернулася й намагалася вигадати чому вона тут. Чоловік зміряв її недовірливим поглядом. Аїша поклала руки на злегка округлий живіт, який дістався її з такою зовнішністю. Троль. Вона тепер троль й не знала, як знову стати людиною. Усвідомлення цього випалювало душу, залишаючи по собі безкраю пустелю. Дівчина насупила густі брови:

— А хіба не видно? Троль.

— Е…, так, — чоловік винувато опустив голову у смішній нічній шапочці з довгим бомбончиком, — я не це мав на увазі. Я не розпалюю міжрасові ворожнечі. Що ви робите у цьому будинку?

— Ви мене не чекали? — Аїша вирішила спробувати піти на хитрість й вдала здивування, — мабуть, я помилилася адресою. Вибачте за пізній візит, я піду.

— Ви Улла? Донька Сигріда? — чоловік не дав дівчині отямитися й схопив її руки, — я гадав ви приїдете наступного тижня і мене не попередили, що ви…, — незнайомець замовк, підбираючи правильне слово, — не людина.

— Це проблема?

— Ні, звісно ні. Я Ромель, управитель цього маєтку. Де ваш саквояж?

Аїші здавалося, ще мить і її викриють у всьому. Вирвавши пальці з долонь чоловіка, вона розвела руками:

— Дорогою мене пограбували розбійники.

— Ох, яка прикрість! Вони вже зовсім знахабніли, якщо грабують тро…, — чоловік замовк на пів слові та поспішно виправився, — серед білого дня. У нас гостює Ноель Барвольф. Він шукач. Впевнений, він зможе знайти розбійників.

Аїша одразу згадала чоловіка, який спав у покоях. Мимоволі перед очима виникло його обличчя, пухкі губи та мускулисті руки. Від цих спогадів дівчину кинуло в жар. Цей громила поверне її за ґрати й навіть оком не змигне. Тікати. Їй необхідно тікати. Аїша вирішила зачекати до ранку та вислизнути з маєтку ще на світанку. Вона байдуже змахнула рукою:

— Не переймайтеся. У мене й речей не багато було. Не думаю, що обшарпаний ридикюль та кілька суконь вартують його уваги.

— Відкладемо цю розмову до завтра. Ходімо, я покажу вам ваші покої. Сподіваюся, ви не голодні. Піч вистигла і з вечерею виникнуть проблеми. Не хочеться будити кухарку, але якщо потрібно, — наче розспівуючи, чоловік затягнув останнє слово. Аїша заперечно похитала головою:

— Не хвилюйтеся, я не голодна.