Збори

Весь тиждень був як в тумані, по всьому маєтку стояли валізи. В деяких місцях Далії доводилося через них перелізати щоб пройти далі. Тітка Елізабет влаштувала тиху війну Ліліан, з того ранку в їдальні вона не промивала і слова. Тільки мовчки ходила і коли зустрічала господиню свердлила її поглядом, вона навіть Далію ігнорувала. Але та не сильно сумувала через це, нарешті через стільки часу вона могла побути одна.

  Дівчина не поспішаючи йшла садом, сонце вже ховалося за обрій, тому в саду було неймовірно гарно. Вона сіла на лавку з якої було видно озеро якому плавали качки і лебеді. Далія сперлася на руки і змучено зітхнула, вона підставила лице теплим промінцям сонця, що пробивалися через дерева. Ну от і знову вона кудись їде, не за власним бажанням. Її очі опустилися спостерігаючи за лебедями.

— Хоч хтось може бути вільним в цьому домі. — вона втомлено всміхнулася, і за прокинула голову доверху. — Хотіла б я теж спокійно плавати по озері в любий момент зірватися і полетіти кудись.

  Раптом над нею нависла якась тінь, Далія відкрила очі і відсахнулася. На що молодий юнак весело засміявся знімаючи капелюха.

— Прошу мене вибачити, — він приклав капелюха до грудей, посмішка не зникала з його обличчя. — не хотів вас лякати. Просто не міг втриматися від цього невеличкого дотепу.

  Арчибальт. Перед нею стояв той самий хлопець якого вона бачила ще в дома на весіллі, але він зник майже зразу як вони приїхали. І ось тепер він стоїть перед нею і весело всміхається. В пам’яті Далії знову з’явилася та картина, як вона стоїть за рогом і слухає їхню з Ліліан розмову. Вона тряснула головою відганяючи спогади, подивилася на хлопця і ввічливо всміхнулася.

— Нічого страшного, я просто не очікувала що зустріну тут когось, — вона трохи помовчала і додала. — я гадала що не зустріну вас більше.

  Арчибальт всміхнувся ще ширше і не питаючи присів біля неї не зводячи очей.

— Правду кажучи я і не збирався повертатися в найближчий час, мав справи. — він повернув голову до озера дивлячись на його гладь і продовжив. — Але коли дізнався що тітка їде до Алхіму, не міг не допомогти з переїздом, розумієте?

  Арчибальт знову перевів погляд на Далію, вона сиділа спокійно, ні один м’яз не показав її емоцій. Вона байдуже дивилася на озеро, ніби показуючи що ця розмова їй не цікава і вона просто з вихованості запитала.

— Це чудово що ви готові допомогти своїй тітці, ви справжній джентльмен.

  Реакція дівчини змусила широко всміхнутися, він прочистив горло щоб не засміятися. Він чудово розумів що неприємний їй, але це ще більше його забавляло. Арчибальт піднявся змахнувши не існуючу пилюку з одягу.

— Що ж, мені приємно чути такі люб’язні слова від вас, пані Далія. — він не очікувано взяв руку дівчини і поцілував її. — Але дам вам дружню пораду, не потрібно бути такою холодною до своєї сім’ї, — він нахилився до її вуха і прошепотів. — а особливо до тих хто допоможе вам.

  Арчибальт вирівнявся, мило всміхнувся і попрощавшись рушив геть. Далія в шоці дивилася йому в слід. Її рука так і залишилася в повітрі.

— Схоже я недооцінювала їхню сімейку. — вона поглянула на свою руку, а потім витерла її об своє вбрання. — Знає що я наречена його кузена але байдуже фліртує зі мною.

  Далія повернулася до маєтку саме вчасно. Тітка Елізабет і Ліліан про щось сперечалися, це був перший раз як тітка заговорила за тиждень.

— Ти що не розумієш що ти їдеш туди по справах, ради бога, поясни мені навіщо тобі стільки одягу?!

— Ну знаєш, я маю смак. І я не збираюся з’являтися перед вельмишановними людьми в одному і тому ж. — Ліліан не задоволено дивилася на Елізабет, щиро не розуміючи чому не може взяти всі ці валізи з собою.

  Елізабет втомлено зітхнула прикрив очі рукою. Ліліан визнала це як програш і переможно всміхнулася. Тут вона помітила Далію що стояла біля дверей.

— О, ти як раз мені і потрібна. Ти ж умієш спілкуватися з вельможею?

  Далі хотіла сказати що взагалі це саме вона мала навчити її етикету і як спілкуватися з панством. Але замість цього всміхнулася підходячи до них ближче.

— Мене з дитинства навчали етикету, тому я не вважаю що матиму з цим проблем.

  Ліліан оглянула її з ніг до голови, і задоволено всміхнулася.

— Що ж, це ми вирішили. Але я тебе ще підготую як приїдемо. А то тобі доведеться виходити в світ як жінка Вінсента.

  Раптом далія зрозуміла що нарешті, через стільки часу вона хоча б знає ім’я свого нареченого.

— Вінсент. — тихо промовила Далія, наче пробуючи ім’я на смак.

  Ніхто цього не почув бо тітка і господарка знову почали сваритися за кількість речей. Далія зітхнула і тихо пішла в сторону їдальні, з того моменту як Ліліан повідомила що вони переїжджають на якийсь час в Алхім, у неї з’явився великий апетит. Хоча всі ці місяці після приїзду сюди вона їла доволі мало, через що доволі сильно схудла.

  Покоївка весело зустріла її біля столу в їдальні, як не дивно але Далія мала гарні відносини з усією обслугою маєтку. З ними не потрібно було думати що говориш і слідкувати за поставою. Вони їй нагадували сім’ю що залишилася вдома. Через десять хвилин перед нею вже стояло декілька гарячих, і дуже апетитних на вигляд блюд. Далія весело базікала з покоївками, пізніше вони перебралися на кухню де по вечорах збиралася вся прислуга. Всі вони хоч і були втомлені але щиро сміялися розповідаючи історії з життя. Далія з посмішкою спостерігала за цими людьми, і розуміла що можливо не так все жахливо в її житті.