Роздуми

День був складним і виснажливим, Далія майже стрибнула на ліжко. Розкинувшись на ньому зіркою вона уважно дивилася на стелю, як на диво але сон не йшов після резиденції. Вона покрутилася з боку на бік намагаючись заснути, але потів незадоволено лягла на спину, схрестивши руки на животі.  Ноги трохи нили  через те що довилося без звички цілий день ходити на підборах. Вона хоч і була панночкою, але надавала перевагу більш зручному взуттю. 

  В голову лізли лиш думки про ту дивну будівлю де вона опинилася сьогодні.

— Сподіваюся Річард не нудьгує як я. — вона зітхнула.

  Так як кіт напевно там жив, то нудно йому точно не було. Далія перевернулася на бік підклавши руку під голову. Раптом серед хаосу думок про все що вона дізналася за останій час, промелькнула одна дуже дивна думка. Дійсно дивна. Вона різко піднялася спершись на руки.

— Чого це я згадала про того хлопця з резиденції, — на щоках з’явився невеличкий рум’янець, Далія приклала прохолодні руки до щік трохи заспокоюючись. — так заспокойся. Я бачила його всього один раз, і то не дуже близько.

  Далія знову впала на ліжко, тепер всі її думки були про того парубка, що було дивним. Далія, так саме та Далія яка відмовляла всім женихам, хоча деякі дійсно були справжні красені, думає про хлопця якого побачила вперше і напевне в останнє. Вона зітхнула прикрив очі рукою.

— Цей день дійсно дивний, їхала зустрітися з нареченим, а знайшла якийсь маєток у вісні і в душу запав якийсь хлопець, — вона накинула одіяло на себе знову втомлено зітхнувши. — дійсно дивний день.

  Вона нарешті заснула щось тихо бурмочучи собі під ніс. В іншому кінці коридору в кімнаті горіла свічка на невеличкому дерев’яному столику. Елізабет виводила кожну літеру, з самого дитинства сварилася на Далію, і не тільки, за письмо, змушуючи переписувати або старатися краще. Лист був майже закінчений.

«Дуже боюся зробити щось не так або сказати щось лишнє, щоб передчасно не сказати щось. А ще ця Ліліан, така манірна, і ця її посмішка, мене аж трусить від неї, а ще просить називати її мило Лілія, фе. Ох, гаразд не про це, але якщо дійсно мене дуже насторожує ця її доброта, її майже немає в маєтку. А цього Арчибальта, чи як його, взагалі не бачила з моменту нашого приїзду. Дуже мені не подобається ця їх доброта, головне щоб вони нічого не зробили дівчинці, ти ж знаєш що це буде значити. Гаразд, щось я розписалася, сподіваюся в тебе все добре. Дай відповідь як тільки отримаєш листа, ти ж знаєш які зараз часи почалися.

Твоя Е.Н.»

  Елізабет обережно зігнула листа, вклала в конверта і обережно поставила червону печатку з гарячого воску. Вона піднялася поправив шаль на плечах, відкривши вікно заговорила.

— Ти ж знаєш, тільки особисто в руки.

  Потів витягнула руку у вікно з листом, рука в чорному обережно забрала.

— Знаю, але не можу обіцяти що це буде швидко, багато "зацікавлених" останнім часом з’явилося. Ще щось передати?

Елізабет міцніше пригорнула шаль до грудей дивлячись через вікно на дерева лісу.

— Знаю, ні більше нічого не потрібно. Будь обережним, ти ж знаєш що буде якщо хтось дізнається про це. — вона нарешті поглянула вбік за вікно.

  Там стояв чоловік весь в чорному, лице теж було закрите, він хмикнув ховаючи лист за пазуху.

— Як побажаєте міс. — чоловік зник, лиш було чути як в лісі тріснула гілка.

  Елізабет уважно подивилася на ліс, зітхнувши вона закрила вікно.

  Далія насилу встала зранку, сьогодні в ночі нічого і ніхто їй не снився. Вона ледве-ледве зібралася і привела себе до ладу, але очі так і були прикриті. Спустившись на перший поверш до їдальні. За столом вже сиділа тітка з кавою в руках, читаючи газету. Вона перевела погляд на дівчину і трохи похмуро підмітила.

— Щось ти якась сьогодні не зібрана, а вчора в досвіта вже була готова до зустрічі з тим хлопцем. — останню частину тітка іронічно всміхнулася.

  Далія сіла і спустилася по спинці стільця, позіхаючи.

— І вам доброго ранку тітонько. — вона потерла лице руками щоб трохи прокинутися.

  Елізабет хотіла ще щось додати але не встигла, бо до їдальні увійшла Ліліан, навіть не так, вона влетіла в їдальню. Весела усмішка була розтягнута на її обличчі, Елізабет тільки при погляді на неї скривилася як від судоми. Далія тяжко зітхнула розуміючи що спокійно ранок не пройде, вона сповзла ще нижче, над столом залишалася тільки голова, очі на якій були змучено закриті. Вона хотіла кудись зникнути зараз, але нажаль вона не може розчинитися в повітрі. Але неочікувана Ліліан весело защебетала.

 — Ох, дорогі мої Елізабет та Далія, — вона весело обійняла Елізабет за плечі, від чого в тої ледь очі на лоба не полізли. — як вам цей чудовий день? Я, ось, в захваті.

  Вона майже підстрибуючи він гарного настрою пройшла до свого місця. Далія з тіткою переглянулися, цей гарний настрій нічого гарного не принесе для них. Елізабет прочистила горло і поклавши газету на стіл з підозрою звернулася до Ліліан.

— Кхм, чи можемо ми дізнатися причину такого вашого, — вона замовкла підбираючи слова. — феєричного настрою?

  Ліліан таємничо всміхнулася.

— Ну чому ж не можна, ми ж не чужі люди. — вона наголосила на словах не чужі, Елізабет від них сильніше зжала щелепу. — Так от, в мене такий настрій, як ви виразилися феєричний, тому що мій племінник, ваш наречений, — звернулася вона до Далії яка нарешті вилізла з під стола і сіла рівно. — відправляють по роботі в Аліхам, наладжувати з ними відносини.

  Вона взяла чашку з гарячим чаєм і зробивши ковток продовжила як в ні в чому не бувало.

— А так як він їде туди на не один місяць, я запропонувала йому свою участь. Я бувала в Аліхамі і маю там знайомих. Але не можу ж я залишити вас тут одних, — Вона подивилася прямо на Елізабет з посмішкою, це був виклик в якому вона вже виграла — тому ми всі разом їдемо в Аліхам, хіба не чудово?