Повернення

Дорога пройшла спокійно, лиш тітка Елізабет виходила в місті до магазину, керуючись тим що в будинку карги, так вона називала Лілію, немає абсолютно нічого для комфортного життя. Поки тітки не було Далія задумливо дивилася у вікно. В неї з голови ніяк не виходив той дивний будинок. Вона різко випросталась відсунувшись від вікна. А й дійсно, це з був будинок, а вона навіть не здогадалася вийти на двір оглянути все. Вона стукнула себе по лобі долонею.

— Дурепа, — потерши лоба вона знову поглянула у вікно і зітхнула. — наступного разу обов’язково треба буде оглянути весь будинок.

  Вона завмерла і тихо вилаялася собі під ніс, бо справжній панночці взагалі не можна знати таких жахливих слів. Далія тяжко відкинулася на спинку сидіння, звідки взагалі впевненість що наступний раз буде. Вона почала тупати ногами, трясти головою, а руками вхопилася за волосся тихо скиглячи. Раптом двері екіпажу відчинилися, Елізабет з пакетами в шоці дивилася на племінницю. Далія завмерла відкривши очі і поглядаючи на тітку боковим зором. Вона за мить сіла рівненько і відвернулася до вікна прочистивши горло. Елізабет недовірливо поглянула на неї і залізла в середину. Сівши навпроти, вона уважно стежила за Далією. Помовчавши трохи, вона все ж таки стривожено запитала.

— Невже тобі вже настільки погано тут, що ти з’їхала з глузду? — тітка з щирою тривогою дивилася на племінницю, навіть з невеликим страхом.

  Далія здригнулася і різко повернулася до тітки, Елізабет аж відхилилася від неї.

— Ти чого? — схвильовано спитала Елізабет, і тихіше додала — Дійсно з глузду з’їхала.

  Далія зітхнула і відхилилася на сидінні дивлячись у вікно.

— Зі мною все гаразд, тітонько Елізабет. Просто втомилася, — трохи подумавши додала. — та й сумно що не зустрілися з нареченим.

  Елізабет скривилася як від зубної болі тільки при згадці цього чоловіка. Вона недовірливо оглянула Далію з ніг до голови і зітхнула.

— Як скажеш, втомилася так втомилася.

  До маєтку їхали мовчки, кожному було про що подумати. Далія вилізла після тітки, але коли обернулася вдарилася лицем в спину тітки. Вона зойкнула потираючи носа, вона виглянула з-за напруженої спини тітки. Перед великими вхідними дверима стояла Лілія, и посміхалася своєю посмішкою, від неї у Далії весь час шли мурашки по спині. Тітка нарешті рушила вперед, було видно що вона напружена і менше всього хотіла побачити Лілію.

  Вони підійшли ближче, Далія мовчки стояла за тіткою воліючи бути не помітною. А ось Елізабет була готова вибухнути, про це свідчило її сіпаюче око. Але вона постаралася мило всміхнутися.

— Як мило з вашого боку зустріти нас, після того як ваш чудовий племінник вирішив не зустрічатися з нами. — Елізабет посміхалася, але було чути іронію в її голосі.

  Лілія всміхнулася ширше і мило відповіла, ніби не звертаючи на інтонацію гості.

— Мені дійсно прикро що мій племінник не зміг з вами зустрітися, але ви повинні зрозуміти що він як-не-як сенатор, і країна потребує його.

  Очі двох жінок зійшлися в безслівному двобії, якби поглядом можна було вбити чи спопелити то біля Далії б лежало дві купки попелу.