Темрява

  — Що за гамір, — сонно спитала тітка Елізабет заходячи до кімнати, — Що трапи…

  Елізабет не встигла договорити бо перед нею відкрилася така картина: її племінниця вже одягнута в гарну пишну сукню бігає по кімнаті щось говорячи собі під носа, на туалетному столику була розкидана косметика, на голові у Далії були щипці для завивки, запхнувши останню сукню що лежала на ліжку вона повернулася до тітки.

— Ох, добрий ранок тітонько. Я тут вирішила підготуватися до зустрічі з сенатором, я ж маю виглядати на його рівні.

  Далія весело всміхалася, такою веселою Елізабет її не бачила вже дуже давно, тому з насторогою спитала.

 — Далія, з тобою точно все добре? Може в тебе знову піднялася температура?

  Було видно що тітка за неї хвилювалася але Далія спокійно всміхнулася і сказала що все гаразд.

  —Ох, то чого ти так рано зібралася ще купа часу до зустрічі.

  Тільки-но тітка закінчила речення до кімнати зайшла Лілія зі своєю фірмовою посмішкою поглянула на Елізабет яка стояла в нічній сорочці і Далію.

— Бачу ти вже готова до зустрічі з племінником бо я як раз прийшла сказати що через пів години нам потрібно вже їхати, в нього щось змінилося тому зустріч перенесли.

  Закінчила Лілія і всміхнулася ще ширше дивлячись на тітку Елізабет яка вже хотіла щось сказати але стрималася.

  Лілія вийшла а за нею і тітка Елізабет пояснивши що їй треба приготуватися до поїздки. Через пів години Далія стояла біля центрального входу до маєтку і так само всміхалася, Елізабет періодично кидала на неї схвильовані погляди. Нарешті приїхав екіпаж, їм допомогли піднятися і вони рушили до урядової будівлі де Далії була назначена зустріч. Вони їхали мовчки кожна думала про своє.

  Далія всміхалася але всередині була така буря з думок і емоцій а саме головне, вона боялася що хтось дізнається про лінії на руках, щоб їх не помітили вона надягнула рукавички які не дуже любить носити.

  Через деякий час вони нарешті зупинилися перед великою і дуже дорогою будівлею, вийшовши з екіпажу Далія уважно оглянула будівлю, вона дійсно була розкішною.

  Їх запросили в середину, зсередини будівля була ще розкішніша. Величезні люстри прикрашені різним дорогоцінним камінням, меблі оббиті шовком, картини в дорогих позолочених рамах, тай взагалі все так і говорило про розкіш.

  Далія з тіткою вже піднялися сходами і прямували за дворецьким довгим коридором ще більш пишнішим ніж фойє. Раптом повз них пройшла доволі велика група чоловіків середнього віку, але серед них виділявся високий юнак який очевидно був молодший за чоловіків.

  Хлопець був на вищий за Далія напевно на голови дві, темне волосся було обережно зачесане назад, розкішна темна форма з золотими мундирами, він був неймовірно гарним. Чоловіки щось спішно кричали перебиваючи одне одного, він і оком не повів, лице в нього було байдужим тільки морщина між брів видавала його дратівливість. Гомін зник так само швидко як і з’явився, Далія уперлася обличчям в спину тітки, вона виглянула за її спини вони стояли перед великими дверима, їх дворецький про щось перешіптувався з іншим чоловіком через мить він випростався перед ними і винувато сказав.

— Прошу вибачити пані, але мсьє Сенатор щойно відправився у термінових справах тому не зможе вас прийняти.

— Як це не зможе прийняти! Та ви хоч розумієте. — Тітка продовжувала щось кричати до  дворецького який тільки те й робив що вибачався хоча його провини не було.

  Поки тітка сварилася Далія вирішила втікти і пройтися цим розкішним місцем. Вона повернула в якийсь черговий коридор, він був темніший за ті в яких вона щойно була. Далія роздивлялася картини на стінах враз за спиною щось тріснуло і світло зникло. Вона зойкнула, навколо була непроглядна пітьма і доводилося обережно йти щоб не врізатися в ніщо.

  Але вона все одно врізалася в якусь софу і впала на неї.

— Чорт, — через те що софі мала підлокітники вона забила коліно. Далія перевернулася на спину і просто дивилася в гору хоч там і нічого не було видно, вона втомлено закрила очі потираючи коліно, безсонна ніч давала про себе знати. Через купу думок вона так і не змогла заснути цієї ночі. Руки почали пекти і Далія зняла рукавички лінії мерехтіли і наче світилися.

  Враз все засвітилося золотим і настільки яскравим що вона не могла не закрити очі, коли знову стало темно Далія відкрила очі. Вона вже не лежала на лавці, точніше на тій через яку впала. Вона підвелася і поглянула по сторонам, це була велика зала зі сходами. Підвівшись трохи шкутильгаючи попрямувала до ближчих сходів що вели вгору. Там вона вийшла ще в одну зала, набагато меншу ніж попередня там по середині стояв стіл з пампою а навколо невеликі шафи з книгами, картами і атласами. Підійшовши ближче її увагу привернув глобус який теж стояв на столі, вона уважно розглядала його. Краєм ока Далія помітила якийсь рух збоку, повернувши голову вона завмерла з глобусом в руках, прямо перед її обличчям сидів великий чорний кіт. Вона кліпнула пару разів і швидко відсунулася від нього, тварина навпаки підійшла ближче і уважно розглядала її.

— Що ж, кота я тут точно не очікувала побачити…— мовила вона збентежено, — Кхм, і так, що ти тут робиш, мені здавалося будівля пуста.

  Тепер вони вдвох уважно розглядали один одного, незабаром Далії це надоїло і вона важко впала на спинку крісла. Вона подивилася на свого співрозмовника і видихнула.

— Ну і що будемо робити? Я бозна де і поняття не маю як повернутися, — Вона скептично подивилася на кота який ніби її розумів і уважно слухав, пирхнула і закрила очі. — і це довело мене до того що я розмовляю з котом.

  Враз вона відчула щось м’яке в себе на ногах, кіт трохи покрутився і ліг поклавши голову їй на стегно. Далія всміхнулася і почала його гладити від чого кіт замуркотів.

— В тебе є ім’я? — Далія подивилася на темний клубок в себе на ногах і всміхнулася. — нехай буде Річард.

  На ім’я кіт підняв голову і кліпнув наче погоджуючись з іменем. Далія всміхнулася, підняла голову і подивилася на лампу, сьогодні вона так втомилася що сил вже не було, закривши очі вона занурилася в сон. Їй снилося її дитинство, ось як вона мала бігає з Софі по подвір’ю, як батько бігає за ними а вони голосно кричать і сміються.