Спогади

Далія пролежала в ліжку пару днів хоч їй вже було краще і температура спала але тітка Елізабет не дозволяла навіть підніматися з ліжка, тому Далія день за днем просто лежала і дивилася в стелю. За ці дні їй більше нічого не снилося тому вона весь час обдумувала ті страшні обриси, з голови ніяк не йшов той дивний годинник.

  Тітка зайшла до кімнати з підносом на якому був суп. Вона поставила піднос на тумбу біля ліжка і взяла миску в руки, сівши на ліжко біля племінниці вона почала мішати суп і студити його. З того моменту як Далія захворіла тітка поводила себе з нею як з дитиною, годувала, весь час сиділа з нею і по десять разів перевіряла чи немає в тої температури. Вона навіть змусила Лілію викликати лікаря хоча Далія і виступала проти.

 — Тітонько, — тихо гукнула Далія Елізабет поки та простягала їй ложку, та підвела очі і поглянула на неї, — а яким був дядько Лукас?

  Було видно що це запитання збило її з пантелику але вже за мить вона знову стала серйозною як і завжди.

— Ну яким він був, звичайний чоловік, він нічим особливо не відрізнявся від інших але якщо згадати яким він був юнаком, то він був дивним для ровесників, навіть не так, він був для них нудний, — сказала вона помішуючи суп поки Далія уважно слухала її. — Поки всім юнакам його віку була цікава зброя, полювання і дівчата, він весь час проводив в бібліотеці за книгами. Насправді ми там і познайомилися, — сказала тітка легко всміхнувшись, було видно що ця розмова викликала тепло в її серці, — ми тоді з родиною приїхали до твоїх бабусі і дідуся, вони обговорювали наш з Лукасом шлюб, я була тоді дуже зла бо думала що він такий самий самолюбний пихатий хлопець 17 років. Тому я вислизнула і пішла блукати будинком і я випадково натрапила на бібліотеку, я також любила книги більше ніж реальний світ, тому вдома весь час проводила в бібліотеці поки мої сестри бігали на побачення. — мовила вона ставлячи миску на піднос. — Зайшовши туди я побачила його, високий, темне волосся, гарно вдягнений він стояв з книгою в руках і щось уважно розглядав там. На столі лежали різні папірці, на деяких було щось записано на інших намальовані різні символи і силуети, — вона подивилася на Далію яка ловила кожне слово сказане тіткою щоб нічого не пропустити, та всміхнулася трохи сильніше, — ти ж знаєш що він гарно малював?

  Звісно Далія знала, вдома висіло дуже багато картин дядька, навіть її улюблену картину, дівчину в озері що висіла в неї в кімнаті, він намалював. Вона і сама непогано малювала про що їй постійно говорила Софі. Тому Далія ствердно кивнула і тітка продовжила.

— Так от, я ненароком спіткнулася об книги що лежали на підлозі і він мене помітив але не розізлився чи злякався, він лиш мило всміхнувся і допоміг мені підійнятися. З того самого дня я стала частою гостю в будинку, у нас було стільки тем для розмов тому нудно нам не було. І отак з часом ми закохалися ну а далі ти знаєш, весілля, щасливе життя, — тітка стала сумна і вже тихіше промовила, — Лукас помер...

  Останні слова тітка вимовила з явним болем але одразу ж приховала його. Вона зітхнула і піднявшись з ліжка, підійшла до крісла перед каміном.

— До речі, чого це тобі раптом стало так цікаво? — запитала вона беручи книгу в руки і розгортаючи її.

— Та… просто стало цікаво яким він був, — Далія трохи помовчала і додала, — я була ще зовсім мала коли бачила його востаннє.

  На мить запала нервова тиша тільки дрова тріскотіли в каміні але потім тітка повернулася до книги.

— І справді тобі було всього два роки, — сказала вона ніби до себе і повністю занурилась в книгу.

  Далія впала головою на подушку і прикрила очі намагаючись знову погрузитися в сон але слова тітки змусили її знову підірватися.

— Ах, точно забула сказати ти ж пам’ятаєш що завтра зустрічаєшся з ним. — було видно що наречений навіть не заслужив на якесь прізвисько від тітки але не це хвилювало Далію.

— Як це завтра?! Я ж не готова, я останні дні те і роблю що валяюся в ліжку! Я не можу перед ним з’явитися отак. — вона схопила одіяло яким вкривалася і зім’яла його в руках, вона була в розпачі.

— Ох, що ти мені це розповідаєш, я взагалі від самого початку була проти цієї зустрічі але наш високоповажний сенатор немає часу на такі дурні зустрічі, ти маєш бути йому дуже вдячна за це. — сказала тітка зціпивши зуби і закотивши очі, ніби перекривлюючи Лілію.

  Далія розчаровано впала на ліжко і просто втупилася в стелю. Тітка з співчуттям поглянула на неї але нічого не сказала. Далія була і розчарована, і до неможливого зла на Лілію, на нареченого. Але вона підібгала губи і тихо зітхнула чудово розуміючи що її крики нічого не дадуть. Тому заспокоївшись вона закрила очі і прислухалася до дощу що йшов за вікном.

  Темрява. Перед нею не було нічого, вона ніби зависла в просторі не розуміючи де ліво а де право, але не дивлячись на це вона відчувала себе спокійно, ніби тут вона повинна бути. Раптом щось засвітилося попереду Далія підняла голову і побачила перед собою людину, точніше дівчину, вона була вдягнута в біле, а на голові був білий каптур, сама вона була в білу мантію з широкими рукавами, від неї йшло світло яке ніби гріло. Далія підійшла ближче, точніше підпливла, дівчина простягнула їй руку. Далія з насторогою подивилася на неї а потім на руку але все ж взялась за неї. Враз все в середині закрутилося і її поглинула хвиля почуттів, гнів, радість, сум, насолода, страх, і всі вони були наче не її. Таємнича дівчина відпустила її і Далія почала тяжко дихати, по спині стікав піт. Вона підняла очі на дівчину і помітила що її рука ніби іскриться, золотими іскрами і за мить її власна руки запекла. Далія подивилася на руки, на них повільно розходилися лінії золотистого кольору, ніби вени проступили зовні. Вони почали пекти ще сильніше коли дійшли до ліктя, через мить вона відчула як пекуче відчуття відступає. В раз до неї долинув голос який лунав ніби всюди, і в той самий час тільки в неї в голові, це була та чарівна дівчина.