Новина

Далія прокинулася від різкого гучного звуку, відкривши очі вона подивилася на вікно звідки долинав гамір. Від ще одного гучнішого звуку вона остаточно проснулася і вже сіла на ліжку, за вікном йшла сильна гроза.  Далія потерла очі, надягнула капці що стояли біля ліжка, накинула на плечі халат і здригаючись від кожного гуркоту грому вийшла з кімнати.

  Вдома дощі йшли але рідно а тут же був цілий шторм, блискало, гуркотіло і дощ голосними хвилями розбивався об вікно. В будинку було темно але від того що відбувалося на дворі затишно не ставало.

  Спустившись на перший поверх і повернувши у вітальню вона зустріла там пані Лілію і тітку Елізабет, яка невдоволено сиділа на кріслі оббитого шовком і кидала злі бісики в сторону Лілії, яка мирно пила чай ніби не помічаючи цих поглядів.

 — Добрий ранок, — сказала Далія проходячи до кімнати.

  Тітка Елізабет невдоволено пирхнула пробурчавши щось собі під ніс, а пані Лілія мило всміхнулася ставлячи чашку на столик перед собою.

— Доброго ранку мила, — вона вказала на крісло. — Сідай, в мене для тебе є чудові новини.

  На ці слова тітка Елізабет хотіла було вже щось почати кричати але вчасно схаменулася і сіла назад. Далія з насторогою сіла на запропоноване місце.

— Що ж мила, чудова новина в тому, що ти нарешті побачишся зі своїм нареченим! — задоволено сказала Лілія, тітка Елізабет вже закипала і почала щось кричати до неї поки Далія в ступорі дивилася просто себе.

  Через деякий час криків тітки і лагідної посмішки власниці будинку у Далії вистачило видавити з себе пару слів.

— Коли я з ним зустрінусь? — спитала вона дивлячись кудись між жінками.

  Галас стих, тітка із жалістю глянула на племінницю а Лілія переможно всміхнулася.

 — Вже через тиждень дитя, — вона підійшла до Далія і взяла її за руку, — тут немає чого хвилюватися, мій племінник трохи холодний але все буде в порядку.

  Далія хотіла б в це повірити але як в таке повіриш якщо ця людина не з’явилася ні на власному весіллі, ні через місяць після нього. Із заціпеніння її вивів грім за вікном. Вона глибоко вдихнула і змусила себе мило всміхнутися.

— Я буду рада з ним зустрітися, — вона помітила що Лілія була задоволена а ось тітка ніби мала вибухнути.

  Елізабет хотіла було щось сказати але до вітальні зайшов клерк і Лілія мило всміхнувшись і вибачившись пішла геть. Як тільки вона відійшла подалі як Елізабет накинулася на Далію.

— Що ти взагалі твориш!? Ти цього хлопця ніколи не бачила, але проблема не в цьому а в тому що тебе мали за цей місяць навчити як з ним поводитися, що говорити, як виглядати. А замість всього цього ми місяць нічого не робили і просто в стелю плювали, особливо ця Лілія, — ім’я хазяйки вона вимовила з відкритою зневагою, — пальцем об палець не вдарила, взагалі таке відчуття ніби вони нас ігнорують.

  Вона втомлено відвернулася від Далії і поглянула у вікно.

— Я взагалі не хочу тебе залишати тут одну, з цими людьми, — вона тяжко видихнула і повернула голову до племінниці, — я хвилююся за тебе.

  Далія ще ніколи не бачила тітку такою, навіть на похоронах власного чоловіка вона була стримана, а зараз в її очах читався страх і біль. Далія підійшла то неї і обійняла.

— Я вам обіцяю що я впораюся і все буде гаразд, я буду триматися до останнього. — Вона відчула як тітка розслабилася і обійняла її у відповідь. Далія не хотіла показувати що теж боїться і ця невідомість її лякає.

— Я хочу в це вірити, я хочу вірити в тебе, дитя.

Останні слова вона промовила тихо але Далія їх почула, і її серце забилося сильніше, і вона зрозуміла що її шлях тільки починається.