Бібліотека

Дні минали один за одним, нічого не мінялося, сніданок, обід, вечеря. Далію всі ігнорували ніби її тут не було, точніше пані Ліліан яка ніби забула взагалі що живе з нареченою свого племінника.

 — Хах, — видихнула тяжко Далія йдучи якимось черговим коридором. — І для чого я тут, всі роблять вигляд що мене взагалі немає тут, пусте місце.

  Вона повернула за ріг і пішла далі, в цьому крилі вона ще не була. А може і була просто все як завжди перекрутилося. Коридор відрізнявся від інший в цьому будинку. Старовині картини, шафи і комоди, та й сам коридор мав якусь іншу атмосферу. Він викликав у Далії спокій, коли ж весь інший будинок пригнічував її.

— І пані Ліліан, хіба вона не повинна мене навчати, як казав Арчибальт, — продовжувала скаржитися Далія заходячи все далі і далі.

  Непомітно для себе вона потрапила до зали, величезної і могутньої. Пил літав у повітрі, через що можна було зрозуміти що залу давно не відвідували. Від такої великої кількості пилу у Далії перехопило подих і вона чхнула. Витерши хусточкою ніс вона озирнулася навколо.

— Бібліотека? — мовила вона зацікавлено.

  Вдома у неї також була бібліотека не така велика як ця, але вона любила проводити там час, на самоті. Роздивляючись навколо  вона помітила на стінах багато портретів,  чоловіків, жінок, дітей або навіть сім’ї, але всі вони дивилися на неї суворим поглядом, від якого у Далії по шкірі пройшов мороз. Вона відвернулася від них бо стало моторошно дивитися їм у вічі.

  Всюди були величезні шафи з книгами. Далія проходила між рядами дивуючись такій великій кількості книг, було таке відчуття що їм немає кінцю і вони простягалися до самої стелі.

  Нарешті вона вийшла в більш просторе місце між шафами, там стояв стіл а біля нього височіло велике, чудові крісла. Воно було зроблено з темного дубу і було оббито зеленим шовком, а кожна його ніжка була витвором мистецтва, хтось дуже постарався над ними.

  Подивившись навколо Далія підійшла до столу, тут вона помітила книжку в темно шкіряній палітурці на якій золотими буквами було написано.

— «Будинок Валадьє: Розквіт і Занепад» — вголос прочитала Далія.

  Вона не знала ніякої родини Валадьє, але напевно це через те що вона зовсім недавно прибула в Сталісію, вона ще не встигла дізнатися про всі родини цього королівства.

  Але книжка заворожувала її, вона відчувала що їй необхідно дізнатися що в середині. Сівши в крісло вона взяла книгу до рук, розгорнувши вона відчула запах попелу, ніби книгу раніше підпалювали.

  На першій сторінці вона побачила фото чоловіка з симпатичною жінкою, вона ніжно всміхалася що додавало їй ще більшої краси.

— «Елеонора і Ролан Валадьє, славетний король і його прекрасна дружина» — прочитала Далія підпис під фото.

  Так ось хто такі Валадьє, схоже саме з цього подружжя і почалася історія розквіту.

  Погортавши ще пару сторінок Далія зрозуміла що цей Ролан був улюбленцем людей, про нього складали легенди і балади про його подвиги, а їх було не мало. Про Елеонору також говорили тільки гарне, яка вона була добра до всіх, як допомагала нужденним людям, і була чарівною мамою і дружиною.

  Дітей у них було троє, двоє хоробрих хлопців і одна прекрасна донька. Хлопці були близнюками і на два роки старші за свою сестру. Близнюки дійсно виглядали однаково, але лице Бернарда було більш суворіше ніж Жана, той же був набагато жвавіший і веселіший.

  Далія погортала ще пару сторінок і тут її увагу привернув портрет юної дівчини, напрочуд симпатичною і це ще м’яко сказано. Знизу було написано ім’я.

— Адель Валадьє, неймовірна красуня до якої з’їжджаються знатні юнаки з усіх усюд. — Прочитала Далія неголосно, щось в портреті змушувало її серце битися швидше, ця дівчина здавалася їй знайома, ніби вони вже зустрічалися. Але це було неможливо, їх розділяли не те щоб роки, а ціле століття.

  Поки Далія марно намагалася заспокоїтися з книжки випав конверт, він був тьмяний через свій вік. Заголовок був написаний нерозбірливо але адресата можна було розглядіти.

— А. Вален, — примружившись прочитала Далія, потім повернула листа і дістала звідти аркуш, точніше його частину, друга половина була відірвана.

Я не знаю що робити, вони про щось здогадуються. Сьогодні на вечері я весь час ловила погляд Д. на собі. Я гадаю що скоро за мною прийдуть, і якщо це так я сподіваюся, що ти продовжиш нашу справу і нарешті закінчиш весь цей жах. Воно, не повинне потрапити до них в рики. Останнім часом Б. веде себе дивно і я гадаю що він також вже все знає, і захоче завадити нашій справі. Що ж я буду закінчувати, головне щоб цей лист не перехопили. Сподіваюся в тебе справи краще і тобі нічого не загрожує.

П.С. Якщо я пропаду ти маєш звернутися до Ж. він тобі допоможе.

  Було зрозуміло що частина яка була відірвана була вважливою, але і ця дала багато інформації, і ще більше запитань.

— Хто ж написав цього листа, і що це за справа така що за неї готові вбивати? І хто ці Д. і Б, і цей Ж, що йому можна довіряти? — Важко видихнувши Далія потерла очі, все це дуже її втомлювало.

  Хтозна як потрапивши до себе в кімнату тіло тяжко впало на ліжко, вона дивилася у вікно де вже сідало сонце. Цей день був тяжким і вона сама не помітила як під теплими промінцями сідаючого сонця солодко заснула.