Розділ 1

Джорданівська родина готувалася до річниці, що знаменує десять років процвітання їхнього бізнесу. Вся прислуга була заклопотана справами, а деякі вже не відчували своїх кінцівок від втоми. У кімнаті покоївок виникла суперечка, адже не всі служниці були готові працювати до останнього.

— Ти розумієш, що тебе можуть звільнити, і це не жарти. Я не буду просити за вас, щоб вас не вигнали! — говорила головна серед покоївок, Меліса. Вона була розлючена тим, що деякі служниці не хочуть виконувати своїх обов’язків. Меліса стояла посеред кімнати, злегка нахиливши голову, руки складені на грудях, а волосся акуратно зібране в пучок.

— Ладно тобі, якщо ми відпочинемо кілька хвилин, нічого не станеться, — сказала одна з дівчат, намагаючись заспокоїти ситуацію.

І в цей момент із коридору почувся дзвінок, що означав, що пані Міріам потребує допомоги.

— Я піду, але коли повернуся, вас тут не повинно бути, зрозуміли? — сказала Меліса, прямуючи до дверей.

— Добре, Меліса, — всі служниці почали вийматися з кімнати, залишаючи її наодинці з її обов’язками. Меліса пішла до Міріам на другий поверх. Величезний будинок, що складається з чотирьох поверхів, був заповнений розкішними кімнатами, по сім на кожному поверсі.

Меліса відчинила двері в кімнату пані Міріам, де все було оздоблене кораловими завісами та блідо-рожевими шпалерами. По середині кімнати стояло велике двоспальне ліжко, біля якого стояв столик з баночками духів, а на стіні висіло дзеркало, прикрашене самоцвітами.

— Доброго дня, пані Міріам, чим можу допомогти? — сказала Меліса, ввічливо входячи в кімнату. Пані Міріам сиділа на стільчику і розчісувала свої довгі шатено-кудряві волосся.

— Допоможи мені зробити зачіску, а потім прибереш в кімнаті, — відповіла Міріам, не відриваючи погляду від дзеркала. Меліса взялася за роботу, і через кілька хвилин зачіска була готова: на голові пані Міріам красувалася витончена плетена троянда.

Після цього Міріам вийшла з кімнати і попрямувала на перший поверх до столу для сніданку. Трапезна була величезна, з великим столом, застеленим білою скатертиною, і численними стравами. Міріам сідає на своє звичне місце біля старшої сестри. На столі було багато страв: свіжий хліб, фрукти, омлети, випічка.

Міріам скуштувала кілька шматочків омлету, але апетит був не той. Всі мовчки їли, а потім батько заговорив про майбутнє святкування.

— Як ви знаєте, любі мої діти, завтра буде десять років, як наш бізнес почав процвітати, і бажано, щоб всі були присутні. Це важлива подія для нашої родини, — сказав батько, відсуваючи стілець. — Але з обов’язками не можна забувати!

Всі мовчки подивилися на нього, а потім він підвівся і покинув кімнату.

— Міріам, я помітила, що ти майже нічого не їла. Щось трапилося? — запитала мама, її голос видавав хвилювання.

— Мені трохи не здоровиться. Можна я піду? — запитала Міріам, відчуваючи, що більше не може залишатися за столом.

— Звісно, йди, відпочинь. Інші також готуються до свята, — сказала мама, дозволяючи дочці покинути трапезну.

Міріам попрямувала до саду, де її сестри вже бігли до бісетки. Вони сиділи там, обговорюючи, що вдягнути на святкування.

— Старша, сідай до нас, ми зараз обираємо одяг для святкування! — кликала одна з сестер. Вони з сестрою завжди називали Міріам старшою, хоча насправді різниця в віці була незначною, але вона була спокійною і завжди розумною. Це була їхня маленька традиція.

— Давайте одягнемо однакові сукні! — запропонувала одна з сестер, підхоплюючи ідею, і Міріам погодилася, хоча в її душі було щось інше, неясне. Всі вони з нетерпінням чекали цього святкування, адже завтра їм виповниться вісімнадцять років.

— Нам буде по вісімнадцять! — вигукнула ще одна з сестер, аж скрикнувши від радості. — Ми вже дорослі!

Та поки сестри радісно обговорювали святкові сукні, Міріам відчула, що щось не так. Що це за святкування, яке змінить все в їхньому житті? І чому їй стало так важко дихати?