6

Зоряна собі місця не могла знайти всю решту вечора.

«От що означає – піти раніше з роботи! Збили весь її графік та настрій…» – бурчала в душі.

Щоправда, добре, що хоч вікно тепер справне. І не пропускає у її маленький затишний світ холодний та туманний протяг.

Все якось не так складалося і не ладналося тепер. Незрозуміло з чого.

 Хоча – бреше ж собі! Настрій почав псуватися з того часу, як Зоряна зачинила двері за робітниками, які замінили їй вікно. А точніше – за Олександром.

Чому і як вона могла настільки зачепитися людиною, яку побачила сьогодні вперше і навіть не поговорила до пуття, – думати не хотілося. Начебто нічого особливого: люди добре і швидко роботу свою зробили, вона їх чаєм пригостила після цього в подяку, підписала папери, провела. Все. Можна закрити епізод.

Та тільки Зоряна знову і знову прикривала очі, згадуючи погляд Олександра над чашкою з чаєм обліпихи. Він кілька разів дивився на неї так, що серце в грудях переверталося! І розуміла Зоряна – не просто так. Не випадкова людина в її двері зайшла сьогодні... Ось тільки не вистачило ні часу, ні сміливості, можливо, щоб затримати, поговорити, зрозуміти та дізнатися краще. Та й здалося, що він більше за напарника поспішав піти. Ось це й псувало настрій.

І чергова чашка чаю обліпихи здавалася ніякою. Жодного смаку... Може, краще какао у Сіми попросити?

– Ні, ти подивися, зірочка моя! – вигук Серафима витягнув її з безодні самокопання, змусивши визирнути з надр крісла і складок улюбленого пледа, куди Зоряна закопалася пів години тому. – Ще й нашим мужиком не встиг стати, а вже дрібничками своїми розкидається! – обурено прицмокуючи губами, сопіла її домашня нечисть. – Ось нахабство ж! Прям як ти й казала, – бурмотів Серафим.

От тільки Зоряни здалися в його голосі і якісь веселощі…

 Хоча, може, справді здалося? Вона швидко вибралася зі свого «гнізда», на цю мить більш зацікавлена тим, про що бубонів Серафим. І з деяким подивом узяла у нього чужий мобільний телефон. Хтось із працівників справді забув у них… Їй дуже хотілося б, щоб телефон належав Олександру. Хоча б тому, що тоді він повернувся б за гаджетом, і вони знову зустрілися. І, можливо, нова зустріч принесла б якісь нюанси та нагоди для розмови?

Натиснула кнопку – екран засвітився, але стало зрозуміло, що пристрій заблокований. Причому не лише графічним рухом. І просто так Зоряні мобільний не включити, а отже – і до номерів не дістатися, щоб повідомити хоч когось, де шукати пропажу.

І саме цієї секунди, ніби хтось чекав, коли вона виявить у себе чужий телефон, екран засвітився яскравіше і заблимав викликом. З'явилося ім'я “Семен”. Що ж, достеменно можна сказати, що це не любитель святкувати забув тут свою техніку.

Не дуже впевнена, чи правильно робить, вона спробувала прийняти виклик. І навіть трохи розгубилася, коли їй це вдалося.

– Алло? – невпевнено піднесла Зоряна телефон до вуха, помітивши, що Серафим заліз у свій улюблений кут і знову плавить віск.

Зачастив. Треба перевірити, що він там творить...

– Зоряно? – якось повільно, але, схоже, не дуже здивовано, а навіть з якоюсь веселою смиренністю в голосі, спитав у слухавці... Олександр. – Я телефон забув у вас, так? Це Олександр, ми вікна…

– Так, Сашко, я зрозуміла, хто це. Саме так. У мене забули, – сама не помітивши, що просто і вільно звертається до нього, перервавши, відразу відповіла Зоряна.

І всередині – якесь гаряче та щире бажання допомогти. І побачити його – теж.

– А вам буде зручно, якщо я ще сьогодні зайду, заберу поки недалеко в офісі? Чи краще вже завтра? Не те щоб мені багато дзвонили, тож… – здавалося, він у чомусь сумнівався.

– Так! Ні! Нормально… Заходьте сьогодні! Я ж вдома, – квапливо запевнила його Зоряна, збиваючись і плутаючись.

Може, навіть надто квапливо. Але міркувати про це не хотілося. І, відклавши телефон, вона підійшла до вікна, намагаючись роздивитись двір крізь молочно-білу завісу туману. Навіщо – незрозуміло. Не видно нічого. Та й Сашко ж ще не тут… І тут зрозуміла, що нервує. І дуже. Хоча їй лише треба віддати забутий гаджет…

А ще дивним здалося, що Серафим якось затих і причаївся. І навіть коли Зоряна покликала його – пробурчав у відповідь щось незрозуміле, відмовившись вибиратися зі свого кута. Розібратися б…

 Та вона сама не про те думала. Не змогла зосередитися на незвичній поведінці Сіми.

У двері зателефонували за хвилин сорок. Очевидно, офіс цієї компанії справді недалеко знаходився. Зоряна відчинила двері, розуміючи, що все ще відчуває незвичне та некомфортне хвилювання всередині. Телефон Сашка лежав на комоді. Чомусь не здогадалася одразу взяти, щоб віддати та розв'язати питання швидко. Чи не захотіла? Гаразд, потім подумає. А зараз…

Зоряна завмерла на порозі, наче на невидиму перешкоду натрапила. Вибило повітря в неї з грудей. І дивилася на Олександра. Який таким самим трохи розгубленим, але якимось дуже пильним при цьому поглядом дивився на неї.

І одразу стало зрозуміло, що все тепер інакше. По-старому нічого не буде. Та й їй самій по-старому не захочеться. Несуттєвими стали страхи про ймовірні котлети, розкидані шкарпетки та буркотіння про розкидані навколо трави… Дрібниці то все! І вже майже омріяні…