5

 Він ще жодного разу не бував у такій квартирі. Ні по життю, ні по роботі. Ніколи, як не дивно. Семен – той одразу іржати почав, наче кінь, варто було господині їх впустити та піти на кухню. Щось там в неї готувалося. Напарника, як малолітку, їй-богу, прикололи всі ці свічки, пелюстки та трави. То в один бік пальцем тицяв, то в інший, все не в змозі заспокоїтися. Округляв очі, як ненормальний і, продовжуючи шкіритися ніби божевільний, крутив пальцем біля скроні.

А Сашко… Наче справді дивакувато трохи. І для міста – не надто типово. Але він ніколи ще не почував себе настільки… затишно. У жодному місці, які навіть в окремі відрізки часу його будинком вважалися. І цей неймовірний запах гарячого бджолиного воску – ніби до діда в хлів влітку в спекотний полудень зайшов! 

 Сто років не згадував… А тут… Накрило якимись… не спогадами навіть – враженнями, посмаком… давно забутими та напівстертими відчуттями, припорошеними пилом подій та років, про які думати – жодного бажання не мав. А тут так добре стало!

 Дивний потяг опанував: заплющити очі та сісти прямо на підлогу, відкинувши голову на стіну. Розслабитися. І просто насититися цими запахами воску, різнотрав'я. Дихання перевести. Увібрати все в себе. А ще апельсином пахне. І чимось насичено-солодким.

Не міг розпізнати, але вдихнути на повні груди хотілося. І працювалося тут легко, із задоволенням. Та й сама господиня… Саня, звісно, у її бік намагався менше дивитись. Бо з першого погляду зрозумів, чим то загрожує... Йому вдихнути і її хотілося! Обхопити руками, уткнутися обличчям у щоку, де шкіра якогось приголомшливого кремового кольору й усипана ластовинням, наче присипка на булці... І тримати, гладити, руками до своєї шкіри притиснути.

 Вбирати на дотик її м'якість, теплоту та затишок. Якийсь спокій та умиротворення, які ця жінка випромінювала навколо себе метра на три точно. І якого йому найчастіше так не вистачало всередині. Миру… Особливо ночами. А вона – як зоря... Здавалося, однією усмішкою, цим рудим волоссям і променистими очима – розганяє тіні по кутах. І шарф цей її – такий помаранчевий, що око різати мав би, а за фактом – тільки настрій підіймав. Обхопити б руками міцно і вже не пускати нікуди далі, ніж на два метри від себе. Щоб завжди це тепло та світло поруч відчувати.

Та й звати ж – Зоряна!

 Сашко тричі перепитував, коли акт робіт заповнював. Не вірив, що вірно дочув. А Семен знову іржав у кулак. Все-таки напарник з похмілля завжди йому придуркуватим здавався.

Блін, так, Сашко жодного разу романтиком не був, про що сперечатися? І настільки могутній потяг до жінки, яку побачив сьогодні вперше – його самого щонайменше дивував. Якась чуттєво-гастрономічна манія прямо. Розгубився, навіть не до кінця розуміючи, чим його так накрило? Уткнувся в чашку з її незвичайним чаєм. Вдихнув – обліпиха. Ось що пахло ще, солодкувато просочуючи затишок її будинку.

Прикрив очі, відчуваючи вологе тепло пари від чаю на обличчі. Втягнув глибше.

А як вона з кімнати… повзла. Така кумедна, смішна та апетитна до моторошного! Вже тоді хотів врізати Семену, щоб не до Зоряни лип, а краще вікно поміняв. Тільки напарник у своєму сьогоднішньому стані – не працівник абсолютно. А Саньку реально неспокійно стало, що господиня такої теплої та затишної квартири захворіє. Цю жінку обігріти та укутати від усього хотілося. Захистити.

Зігрівся після холодного повітря зовні. З'явилося бажання розтягнутися... та де завгодно! Хоч тут же на підлозі, заплющити очі, обхопити руками цю саму господиню, притиснути собі під бік, накрившись з головою пледом. І детально перевірити, чи справді вона така «смачна», як це здається, коли дивишся на неї… І завтра зранку перевірити ще не один раз. І чомусь по-дурному впевнений був, що вранці іншими прокинуться обидва. І знову притягнуться вже тією різницею, новою. І це теж дізнатися і відчути захотілося…

 Манила його Зоряна зі страшною силою. І Сашко поки що не розумів, чого з цим робити.

 Треба б вийти з цієї квартири, яка надто приваблює його теплим світлом і затишком. Постояти у тумані. Глибоко вдихнути холодного та вологого повітря, повного мішанини міських запахів. Далеко не настільки приємних, як усе біля цієї Зоряни. І тільки тоді, коли холод і вологість проберуться до кісток, змусивши його відчути відсторонений холод – обміркувати варіанти. 

А номер телефону її має, сам записав в акті…