3

– Матінко Божа! Збережи та помилуй!

 Зоряна зрозуміла, що тихенько сповзає стінкою на підлогу. Ноги підкосилися без жодного відома з її боку. І навіть руками схопитись не було за що – ті якось самі піднялися, отіняючи її хрестом. Деякі звички бабуся вбивала в неї аж до «автомата», щоб на підсвідомості реагувала... Та й у селі ж жила, отже, ніхто не мав нічого запідозрити. Хоча люди все одно нюанси помічали завжди. І в ній, і в бабці. Але зараз не про те... Ех, їй би Сімочку сюди. Але домашній дух ховався, як і годилося, коли в хаті сторонні.

– Жінка, вам погано? Ви при собі взагалі? – на її вигук обернувся один із працівників, які справді прийшли сьогодні міняти їй склопакет.

До речі, за «жінка» таким тоном вона і проклянуть може! Не сильно, звичайно, але щоб тактовнішим був.

Другий же працівник у її бік тільки швидко глянув і якось так... ледве помітно посміхнувся, продовжуючи працювати.

Зоряна не знала, що відповісти на запитання мужика: чи при собі вона, чи ні? Заперечення здавалося вірнішим. Тому що тільки при погляді на те, що робив другий працівник – у неї в животі все холоднішало і ноги знову зраджували. Сісти на підлогу і не рухатися – видалося оптимальним виходом. А ще заплющити та для надійності прикрити очі долонями.

– Дівчина?! – мужик підійшов до неї, надавши можливість оцінити й непоголеність протягом кількох днів, і відсутність одного переднього зуба вгорі, та й загалом – пом'ятість обличчя.

Зате вже дівчина... Хм, почув загрозу, чи що?

– Що ви робите? – обурилася Зоряна, обережно перевіряючи обставини через проміжок між пальцями. – Ви напарника страхуйте! Не смійте відходити від вікна!

Вона б зойкнула, їй-богу! Та тільки боялася, що різкий звук може злякати другого робітника і... Мало що може статися! Враховуючи, що цей другий працівник зараз стояв у її відкритому вікні, впираючись однією ногою в блок кондиціонера. Іншу ногу він у підвіконня впер. І, закинувши руки, щось робив із рамою вікна. Зоряну не цікавило, що саме!

Набагато більше її хвилювало те, що вона живе на тринадцятому поверсі. Тринадцятий! І стелі у них високі! А отже – висота пристойна! А цей чоловік – без жодної страховки стрибає по її карнизу, як... як...

Ой, у неї навіть порівняння не було! Зате від жаху в животі як згорнувся крижаний вузол, так і не танув. Зоряна сама висоти страшенно боялася. Вікна намагалася повністю не відчиняти ніколи. І дуже раділа, що на балконі парапети високі. Вигляд, звичайно, красивий з її тринадцятого поверху, не посперечатися, але краще не підходячи до краю на той милуватися. А ця людина…

 Ні... Ні! Вона категорично була не в змозі на це дивитися! У неї голова паморочилася дико! Як він там скаче, наче... горобець?!

Зоряна вирішила, що їй на це дивитися принципово не варто і краще вийти в коридор... Ну, або виповзти, з огляду на те, що зараз вона на підлозі сиділа.

– Страхувати? Сашка? – неголений мужик, про якого вона вже трохи й забула, відволікшись на свій дикий страх, засміявся. – Я йому швидше завадити, якщо влізу. Гей, господиня, з вами точно все нормально, га? Чи погано? Чет ви зблідли вся...

Про те, що вона зараз ганебно виповзала в коридор навколішки, неспроможна дивитися, як їй міняють вікно - мужик делікатно промовчав. Але пішов по неї, до речі. Ні, Зоряна категорично не розуміла, що ці люди собі думають і чому так легковажно ставляться до всього! І тихий смішок Сіми, який їй точно не почувся з далекого кута, позитиву не додавав. Хоча Зоряна і розуміла, що являє собою потішну картину, повзаючи по квартирі ось так, ще й закутана в шарф.

– У мене ж тринадцятий поверх! Тринадцятий! А він там... навіть без цих, як вони звуться? – Зоряна розгублено глянула на другого робітника. – Ну, ременів цих... А якщо голова запаморочиться?

Ось у неї й зараз стискалися всі нутрощі в животі, варто було згадати, як той робітник стоїть, спираючись на блок кондиціонера. Наче це Зоряна там стояла, побоюючись вниз глянути...

Матінка! Довелося проковтнути слину. Її замутило від самих роздумів.

А ось чоловік, що поглядає так, ніби підозрював, що це господині квартири потрібна допомога, засміявся.

– Голова закрутиться? У Санька? – мужик аж крякнув від сміху. – Та Сашка всі ці ремені тільки заважатимуть, вже ви мені повірте! – мало не витираючи сльози від сміху, похитав головою. – Не нервуйте.

Зоряна, взагалі не розуміючи, що в такій небезпечній справі може бути смішного, здивовано глянула на мужика.

– Ага, не нервуйте. А якщо ви тут зірветесь – і зі смертельними наслідками, винна я буду? – не переконав він її. Оптимізму Зоряна поки що не могла виявити. – Він що, висотник, Сашко ваш? – Спробувала знайти розумне пояснення такої самовпевненості.

Чоловік глянув на неї з почуттям певної переваги та навіть деякою таємничістю. А потім нахилився до Зоряни... Надто низько. Їй стало очевидно, що ось хто-хто, а цей чоловік вечорами життю радіти любив, і точно з алкоголем. А ще – зрозуміло, чому не він там на карнизі балансував. Це ж скільки треба було випити?!..

– Сашко – не висотник. Він – крутіший, – виставивши перед її обличчям вказівний палець руки, заявив цей мужик таємничим пошепки. – Він спецпризначенець колишній. У гарячих точках був. Йому ця висота – пфф... – мужик пирхнув, обдавши її новою хвилею перегару, що не додало Зоряне людинолюбства, зате змусило знову згадати про прокляття. – Тільки тсс, – тепер робітник, який не підозрював, яким краєм ходить, і якою бородавкою може на лобі охазяйнуватися, притиснув той самий палець до свого рота. І так округлив очі, що став виглядати трохи здичавіло. – Він не любить про це згадувати чи говорити. Тож і ви, господиня, того, ну, не кажіть і не розпитуйте. Я сам випадково довідався. Від спільних знайомих. Сашко такий, не балакучий. Кліщами з нього тягнути все треба.

Отакої, а от цей мужик, схоже, чеснотою мовчання не страждав. І Зоряне навіть стало зрозуміло, чому цей Сашко не поспішав ділитися будь-якими подробицями свого життя з оточенням. Вони й так, зважаючи на все, язиками тріпали пристойно.