ХІІІ "З Днем Народження, Софія"

Весна у Львові приходе раптово, проганяючи всі ознаки зими. Нарешті можна відкрити вікно і почути спіив ранніх пташок, повільно пити каву на своєму старому балконі й не бігти в кімнату від холоду. Нарешті можна дістати свої сукні, спідниці, сорочки та інший легкий яскравий одяг. Нарешті можна гуляти зранку до вечора і не приходити додому мокрими та змерзлими.
   Зима по своєму чарівна – всі знають, але, як кажуть – "гарного потрохи". Добре, що вона триває вього три місяці. Встигаєш насолодитися холодом й снігом та знову захотіти тепла. Теплу весну з абрикосовим повітрям та ніжно-блакитним небом. Їсти морозиво на вулиці, яке стікає по пальцях і дивитися на світ. Який він квітучий навесні… 
   Софія вміє передавати всі фарби, всі смаки кожної пори року. Вона вдягається в щось зручне та те, що можна заляпати. Бере із собою свою велику брудну від фарби торбу, в якій рідко коли наводиться порядок, під праву руку – декілька полотен, під ліву – етюдник, який важить майже як Софія і починає блукати містом. Нарешті весною легше: ні тобі мільйон одягу, ні тобі під ногами суглоби снігу, які з етюдником та полотнами доволі важко переходити, ні тобі лютих холодів, від яких зуб на зуб не потрапляє. А весною хоч до ночі блукай! Ось Софія й ходить вулицями, лісами, горами. Так, вона тепер сама їздить у гори! Тепер це її улюблене місце. Місце для відпочинку, для переосмислення, для спокою. Її потайний куточок від всіх.

   Вона дорослішає, навіть сама того не помічаючи. Кожного дня прочитує книгу, пише картину, постійно про щось міркуж. Ні, Олеся так і не забула. Проте, вона й гадки не має куди він вкотре зник і чому. Як під землю провалився! Софія постійно запитувала в Оксани чи не приходить він в кав'ярню, інколи сама спеціально заходила, раптом побачить. Не бачила. Не чула. Не знала нічого про нього.

   Але з часом почала менше про це думати, зосередилась на тому, як їй заробити грошей на студію.
Її стали впізнавати місцеві, художники й туристи, які приїжджають в це місто вже не перший раз. Вона блукає вулицями й пише картини. Знайомиться з місцевими і туристами та п’є вино. Тепер в неї купу знайомих митців, які запрошують на виставки, які інколи ходять з нею малювати й деякі, які теж в неї закохані. Але що ви думаєте, вона на них дивиться?
   Траплялося, що навіть на вулицях туристи купляли її картини. Пропонували такі гроші, від яких її зелені очі лізли на чоло. Бувало, що вона від радощів погоджувалась й продавала навіть не дописану картину. А бувало, що картина настільки була полюблена нею, що розлучитися не могла й за великі гроші.
   Кожного дня, якщо дівчина малювала в людному місці з нею обов'язково знайомилися. Вона вродлива, тендітна та маленька. Чоловіки зупинялися, розкривши рота, молоді панянки годинами захоплено спостерігали, а чужі діти бігали біля Софії, як магнітики. Вона була зі всіма відкритою, товариською та позитивною. Інколи, звісно, за день люди діставали своїми однотипними питаннями «а ви художниця?», «а давно малюєте?», «а можна з вами сфотографуватися?». Але вона ставала популярною і це їй подобалося.

   Сашко зрозумів, що Софії зараз не потрібні стосунки, що дівчина занурилася в свою творчість, тому рідко приходив у компанію гуляти. Бувало, пару разів напрошувався пофотографувати її, поки вона малює, але намагався їй не заважати й не відволікати. Теж забив себе роботою та потрохи готувався до виставок. Проте на дівчину його відсутність ніяк не посприяла.

   А у Софії скоро День Народження. А дівчину це зовсім не тішить. Друзі готують для неї сюрприз. Подруги розпитують, що їй подарувати, а вона все в який раз набирає телефон Олеся і чує лише «абонент не може прийняти ваш дзвінок…».

   – Софія, завтра в якій годині збираємось? – питалися друзі.
   – Не знаю, ввечері, можливо, – не відривалась від свого олівця та блокноту художниця.
   – Софія, ну досі малювати! В тебе завтра День Народження, ти не забула?
   – Ні, – байдуже відповіла вона.
   – Ніякої поваги до нас! Ми тут свято для тебе готуємо, а тобі все одно! – образилася Поліна.
   Софія відклала нарешті олівець та блокнот, підняла голову та подивилася по черзі на друзів, зупинивши свій погляд на Поліні. Поліна все зрозуміла. Подруга знову згадала свого коханого. Софії було дійсно байдуже на своє День Народження. В неї замовили дорогу картину, яку за завтрішній день вона має написати, тому День Народження прийдеться перенести. Тим паче його потрібно святкувати веселою та щасливою....

   – Ні, Софія, сумувати в такий день ми тобі не дамо! Завтра ввечорі, як закінчеш картину йдемо гуляти! – твердо і непохитно сказала Поліна, що Софії сперечатися вже було сенсу.

   Софія прокинулась зранку і вирішила, що цей день залежить тільки від неї. Що кожен день, зрештою, залежить від неї. Але це, все ж таки День Народження. ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ! Ви ніколи не замислювались чому він називається "День Народження?" Звісно, це день, коли ВИ народилися. Але це був ДЕНЬ, коли САМЕ ВИ – НАРОДИЛИСЯ . Прийшли в цей дивний та загадковий світ. Щоб кожного року народжуватись заново. Духовно. З новими думками зустрічати новий день, допомагати іншим, мріяти.

   А ще, про що ми взагалі рідко думаємо, День Народження перш за все не наше свято – це свято наших батьків. Бо завдяки їх любові – ви потрапили в цей світ... Подякуйте своїм батькам, що їх серця в певний момент з'єдналися і саме вони дали вам шанс на життя.