* 14 *

Еклеус

Чомусь з появою Глафірасергівни події в моєму житті стали відбуватися з якоюсь нереальною швидкістю.

Ось замах, ось я бачу її в маренні, ось повертаюся додому і зустрічаю вже наяву. І одразу розумію, що не відпущу. Нізащо...

Тільки...

Тільки, як я і припускав, отримавши запрошення на весілля Ініса, моя матінка відразу вирішила влаштувати і моє щастя, моментально запросивши в гості білосніжних.

Але яке тут може бути щастя, коли Костильда, яка раніше мені здавалася абсолютно звичайною, тепер викликала лише огиду та паніку!

А після того поцілунку в альтанці, який я зірвав із губ моєї солодкої феї... Так, нехай короткого, нехай майже невинного, але...

Заспокоїтись не міг ніяк. Майже перестав спати ночами. Кілька разів за ніч прокидався і навідувався під двері Глафірасергівни, боячись почути, що до неї в гості завітав демон.

Я б сам завітав, та тільки вона ж така строга, не пустила б мене...

А демона?

Чомусь після приїзду так званої нареченої стало зовсім сумно. Хотілося весь час бути з нею, бачити її, торкатися... І я, як хлопчик, вирушив підстерігати її. І ось удача! Вона прийшла! Мабуть, вирішила відпочити після обіду.

Обійняв її, притиснув до себе і зник...

Так тільки...

Її слова суворою реальністю облинули з ніг до голови.

Так, у мене - наречена. Нехай і договірна, але вона є

І хоча в ельфійських землях до весілля можна було розірвати будь-які домовленості та зобов'язання, але це вважалося дуже низьким вчинком. Хто ж потім захоче одружитися з тією, яку відкинув її наречений?

Костильда цього не заслужила.

Ну а я? Я ж теж не заслужив бути в такій близькості від Глафірасергівни, від моєї феї, і не мати можливості навіть доторкнутися.

Вона тим часом вивернулася з моїх обіймів, змусивши мучитися з одного боку - докорами совісті, а з іншого - шаленим бажанням бути поряд з тією, від якої все всередині завмирало і ніяковіло.

Ні! Вирішено! Я нікуди не відпущу мою прекрасну чужинку!

Рішуче згріб її в обійми і поцілував. Так, що аж у самого губи заболіли. Думав, вона почне вириватися, кричати. Тому стиснув ще міцніше. Але вона...

Так!

Вона відповіла!!!

Вона вигнулась мені назустріч, згрібла долоньками мою сорочку, ніби теж хотіла бути ближче...

Саме в цей момент відчув, ніби навчився літати! Наче я й справді підхопив свою солодку дівчинку і злетів у небо...

А потім вона сказала...

Глаша... Її звуть Глаша, а не якась Глафірасергівна.

Гла-ша...

Гла-а-а-ша-а...

Перед очима плими каламутні кола. Я практично не контролював себе. Хотілося справді схопити її, потягнути в кімнату і...

- Глаша, значить? — раптом почув голос звідкись ззаду. - Значить, віддала перевагу цьому вухатому!?

Демоне, будь він неладний! Звісно, ​​хто ж ще! Біля кімнати моєї красуні треться...

І в ту ж хвилину зрозумів, що розум повернувся не тільки в мою голову, а й до Глафірасергівни, тобто до Глаші.

Гла-а-ша-а...

Таке ім'я гарне...

Але довго насолоджуватись звучанням її імені не дозволили. Тому що моя маленька норовиця влаштувала нам із рогатим справжній скандал. Тільки іскри довкола летіли.

Йому веліла забиратися в пекло. Ну, власне, тут я був з нею цілком солідарний. А мені... мене теж прогнала, до Костильди...

Але я вже все вирішив...

Я ж хочу бути з нею, з Глашею...

Але, схоже, зараз нічого пояснити не вдасться.

Гаразд, нехай моя іскорка трохи охолоне, тоді я їй все розповім...

І пізно ввечері, після того, як усі в палаці заснули, вирішив випробувати своє щастя. Але застав двері замкненими і тишу за нею. Теж спить, чи що?

- Глашенько, відкрий... - попросився тихенько. Ще не вистачало розбудити когось...

Почув рух за дверима. Але ключ так і не повернувся у замку.

- Глаша, - благав вкотре, - відкрий, нам треба поговорити.

Вона щось прокричала гнівне про те, що мені буде соромно... Чому соромно? Нічого не зрозумів із сказаного.

А потім почув здавлені ридання, які ставали все голоснішими і гучнішими. Невже це через мене?..

Але ж я хотів їй зараз все сказати... Хотів запропонувати бути разом...

І я сказав. Прям отак, через двері. Що вона мені дуже сподобалася з першого погляду. Що я, коли її тут побачив, думав, що збожеволів. А потім мало не помер від щастя. Що хотів би бути поряд. І, якщо вона не проти, навіть, мабуть, одружитися...

Так, зрозуміло, що я маю наречену. І що сама Глаша незнатного походження. Та й матінка, швидше за все, буде в паніці...

Але це, в принципі, нічого не змінювало. Моя чарівниця була мені потрібна...

Дуже часто серед найвищих ельфів формувався душевний зв'язок. Але в мене досі такого ні з ким не було. Ні з Костильдою, ні з якимись іншими ельфійками. А ось із Глашею...

Що ж це, якщо не вона, не тонка незрима нитка, що зв'язала нас?

І я знову спробував розповісти їй все.

Та тільки за гучними надривними схлипуваннями моя бідна фея навряд чи могла зараз щось почути...