* 13 *

Взяла себе в руки та оглянула дислокацію подій. Майже поруч стояв злий на демона і водночас скривджений на мене ельф, а трохи далі біля стіни кипів люттю здоровила. Був би він чайником - засвистів би у свисток, бо я виразно відчула пару, що виривалася з шумом з його ніздрів.

Ух, гарні наречені...

Але і я не дарма Вовкою вихована. Найкращий захист - що? Правильно, напад!

- Отже, рогалики ви мої цукрові! - пішла я в оборону, підперши руки в боки і примруживши зло очі. – Слухайте мене уважно! Обидва! А ну зібрали свої слини, що капають аж до підлоги, і кроком руш звідси, поки я свою чарівну валізку не взяла! Там ще дуже багато коштовностей залишилося, якими я всяким незрозумілим можу мозок розтуманити!

Останні слова я майже прокричала. І сама від себе такого не чекала...

Хлопчики затихли, дивлячись на мене здивовано. Навіть демон припинив пароутворення і взагалі, здається, перестав дихати.

Ну ось так краще.

– Ти! - я тицьнула пальцем у виходця пекла, - повертався б у свій барліг. Нема чого тут казенні харчі проїдати!

Демон заморгав від подиву, але з місця не зрушив. Видно, остовпів.

- А ти... - тепер уже вухатому, - плескай до своєї нареченої! А то вона ще й зір втратить, тебе виглядаючи...

Ельф якось разом зомлів і потьмянів. Плечі стулилися, вуха поникли, і навіть ніс, зазвичай задертий догори, змінив своє положення щодо лінії горизонту.

Мені навіть стало його трохи шкода. Але нічого, переживе. Йому ще з нареченою, вірніше, потім уже з дружиною, все життя радіти. Нехай звикає.

Я ще раз грізно подивилася на миттю притихлих красенів і поспішила покинути місце битви, поки вони не прийшли в себе.

Але не встигла зробити і кілька кроків, як мене гукнув тихий голос ельфа:

- Глаша, почекай! Я...

- Для ВАС, - я підкреслено-виразно вимовила звернення, навіть не обернувшись, - Глафіра Сергіївна!

Прийшовши до себе в кімнату зрозуміла, що про відпочинок і мови бути не може. Так мене розбурхали думки про цих двох коханців. Ось треба такому трапиться!

Але ще більше, ніж на них, я злилася на себе. Ну що мені раптом прилило в голову, коли я дозволила ельфу цілувати мене як якусь доступну дівчину. Прям посеред коридору...

Так мало того, що дозволила! Я ж ще й відповідала на його поцілунки!

Тьху!.. Огидно як...

Хоча...

Ні, це зовсім не противно. Навпаки, дуже приємно...

Від цієї думки стало лише гірше. Я готова була розпеченим залізом випалити спогади про цей поцілунок.

Ось що я за така дурепа! Ну гаразд – зі Стасом. Там я хоч не знала про суперечку та Сніжанку. А тут!?.. Тут же все й так ясно. Я буду доступною красунею, що іноді зігріває ліжко почесного ельфа, а дружиною і господинею стане інша. Яка почне мені закочувати істерики на кшталт сьогоднішньої...

Ні, ну ви мені скажіть! Як можна було в таку кулеб'яку потрапити! Тільки від одного збулася, думала, що навчилася мізками думати! І тут – нате вам, будь ласка… Знову – готова. Прям трохи сама на ельфа не застрибнула!

Спасибі хоч демон розсудив, перервав у самий... так, у слушний момент. Тому що мої мізки явно вирушили провітритися.

А ельф! Теж мені, ловелас маринований знайшовся У нього незабаром від тієї, блідолицею скво, виводок дітей стрибатиме, а він до мене підкочує.

До речі, щоб спадкоємцями обзавестися, треба на Костильдіні кістки кидатися, а не на мене!

Та ні! Потрібно з цим негайно зав'язувати! Терміново дізнаватися, що тут і де, і тікати з палацу кудись подалі. Зрозуміло ж, що у прилеглій окрузі дівчат немає.

А що тут є? Треба згадати. І вигадати вихід!

Хоча думалося насилу. Точніше взагалі не думалося. Тому що перед очима постійно вставали ошаленілі від пристрасті очі ельфа під час поцілунку... і його ніжні губи...

У-у! Р-р-р...

Повернулась на кухню, протоптавши, мабуть, кілометрів п'ять по своїй кімнаті від стіни до стіни, але так і не вирішивши, що робити далі. Гаразд, хоч норму за крокоміром виконала...

Взялася за приготування вечері, тому що полудень я благополучно профукала. Ну і нехай! Стрункіша буду. І красивіша. Щоб на мене нормальні хлопці задивлялися, а не всякі рогаті видувáтелі пáри та майже одружені спокусники.

Ух, яка ж я зла!

Ніж при нарізанні картоплі так і сяяв лезом. Наче я не бульби різала, а чиюсь буйну головушку...

Так, треба заспокоюватися, бо таке поводження з холодною зброєю до добра не доведе.

Сьогодні я вирішила приготувати їм рагу з оленини та моркву по-корейськи. Нехай радіють овочевому різноманіттю!

Тільки потішити в результаті нікого не вдалося. Тому що...

***

Порадувати не вийшло, бо рагу було огидним. Овочі, нарізані так, наче я їх на олів'є накришила, природно, розповзлися, перетворюючись на суп-пюре. Але й це б нічого. Тому що їсти цю розмазаню все одно було неможливо через ту половину банки солі, що я туди з гаряча насипала. А морква по-корейськи, навпаки, вийшла майже не солоною, зате з такою кількістю гострого перцю, наче я вирішила зробити з їдців вогнедишачіх драконі.

Спробувавши свою "кулінарну творчість", я жахнулася. Так зганьбитися, причому двічі, мені не доводилося жодного разу з трирічного віку, коли я навчилася смажити для себе і Вовки яєчню. А тут...

І ельф там...

І він пробував...

Сльози самі побігли по щоках, коли я ще навіть не встигла прожувати те, що спробувала. Гидота яка...

А потім я збентежено вискочила з кухні. Аби нічого і нікого не бачити і не чути...

Не знати, як весело сміються за моєю спиною Хрін з Редькою, як посміхається наречена принца зі своєю матір'ю.

Я проревла майже весь вечір. Хтось стукав у двері кімнати, але я не відчинила. Ридала так, що навіть не чула голосу візитера.

Та тепер уже без різниці. Завтра все одно мене виженуть. А не виженуть - я сама піду. Щоб від сорому не згоріти. Ось переночую в нормальних умовах і піду.

А що? Мене тут нічого не тримає...