* 12 *

На полудень, як і на обід, сьогодні зібрався весь замок. Стражники, які раніше часто харчувалися окремо, також були у повному складі. Навіть ті, що сьогодні не в варті. Прийшли садівники, конюхи, покоївки.

Прийшли мої БільСільМіль, яких я була дуже рада бачити. Вони виглядали набагато охайніше, вкоротили і зачесали бороди, одягнулися у формений одяг, який надавав їм хвацького і бравого вигляду.

- Хлопчики, як ви? - запитала я, досмажуючи останню порцію млинців.

- Непогано, - відповів за всіх Сіль. – Що сьогодні буде?

Ну от кажу ж, що мужики у всіх світах однакові.

- Млинці. Бажаєте?

По фізіономіях, що розпливлися в задоволених посмішках, зрозуміла, що вони будуть їсти абсолютно все, що б я не приготувала. І не важливо, як це називається.

Ну ось. Виходить, не потрібно ніяких магічних засобів з аптечки. Набагато ефективніше можна "зачарувати" і приручити будь-яке чудовисько просто смачною їжею.

Коли всі млинці були з'їдені, на кухню вбігла розгублена Міда, простягаючи мені якийсь папір.

- Від Еклеуса! - сказала, трохи віддихавшись.

Це що за крендель намалювався?

- Кого?

- Ну, як кого? - пдивиласяо на мене дівчина розгублено. - Від Еклеуса, вінценосного принца...

Ах, ось воно означає як! Еклеуса...

Ну добре. Глянемо, що там Еклерчик написав...

"Глафірасергівна! У зв'язку з необхідністю обговорити закупівлі продовольства, пропоную вам зустрітися в саду біля білої альтанки після вечері."

Ні, ну ви бачили! Значить, спочатку вечерю приготувати, а потім замість відпочинку закупівлі обговорювати. Може, ще при світлі зірок про постачання картоплі поговоримо?

Ні, мій красень із заварним кремом! Якщо боїшся зустрічатися на кухні, то бачитися ми будемо тоді, коли мені зручно!

- Міда. Передай його світлості, що зустрінемося ми за півгодини. Якщо його не влаштовує, то це не мої проблеми.

Млинець горілий, він мене хоч не звільнить? Ну, якщо так, то до демонів тоді подамся. Сподіваюся, вони поїсти теж не дурні.

Залишивши приготування вечері на Хріна з Редькою, які отримали від мене чіткі рекомендації щодо виробництва тюфтельок, вирушила до саду.

Білу альтанку було видно здалеку. Так само, як і вінценосного хама, що маячив біля неї.

А все-таки красиво тут у палаці. І сад дуже доглянутий. Рівні алеї, підстрижені кущі, цікаві форми дерев. Шкода, що не мені в ньому гуляти...

- Глафірасергівно! – привітав мене принц. - Радий, що ви знайшли час...

Оце вже краще. Прям душа радіє, коли хлопчики культурно поводяться. І цей може, коли хоче!

- Ви хотіли обговорити...

Ельф попрямував у альтанку і сів на лаву, запрошуючи мене сісти поряд.

- Я збирався поговорити про продовольство, але й про щось ще. Хоча... завтра повертається наш керуючий, з ним ви набагато краще зможете обговорити закупівлю. А я хотів би...

Отже, він мене обдурив, чи що? Ну гаразд, поки послухаємо...

До речі, можна буде йому про його дядька якраз розповісти. А то мало що, раптом він ще раз замах влаштує...

- Глафірасергівно, - знову почав ельф, явно трохи хвилюючись. - Я хотів подарувати вам невеликий подарунок...

І він дістав із кишені жилету оксамитовий футляр. Ну саночки-бараночки! І цей туди ж! Невже теж вирішив нареченими записатися?

Тільки ви, хлопчики, спізнилися. Я після Стаса нікому не вірю! Усі ви спочатку м'яко стелите, але потім жорстко спати!

- Вибачте, - сказала я якомога шанобливіше, - але я не звикла приймати подарунки від чоловіків.

- А як же Гриттус? - розгублено промимрив Еклер. - Від нього ж прийняли!

А, то ти суперничати з демоном вирішив? Хто кого переплюне?

- І в нього не взяла. Я потім йому повернула його браслет.

Ельф раптом посміхнувся, наче йому льодяників у кишеню насипали.

- Ну тоді тим більше ви повинні прийняти від мене цю брошку... - і він дістав із футляра гарну прикрасу зеленого кольору у вигляді квітки. - І носити її на вашій...

Я навіть моргнути не встигла, як його руки опинилися біля моїх грудей і стали пристібати прикрасу до тканини сукні. А потім одна рука раптом провела по округлості, наче поправляючи коштовність.

Провести-то вона провела, тільки забратися геть забула! Ось він зовсім страх втратив, чи що? Давно мучним хробаком себе не відчував?

- Це ви що таке собі дозволяєте? - схопилася я на ноги, від чого нахабний принц змушений був відсахнутися назад. - Це я що, повинна на ваші фінтифлюшки губи розкотити, а ви руки розпускатимете!?..

Ельф теж схопився за мною слідом.

- Але ж я збирався запропонувати...

І цей безстрашний ступив уперед і обхопив мене руками за талію. Від такого нахабства я навіть обомліла. А принц тим часом даремно не втрачав, нахилився і притулився до моїх губ своїми...

І одразу завив від болю, піднімаючи ногу, в яку секундою раніше приземлився мій підбор.

Ось тобі! Теж мені, вінценосний, називається! А сам... до пристойних панночок...

- Ви! - вигукнула в пориві люті. - А я ще йому про замах розповісти хотіла!

І з цими словами я вискочила з альтанки і помчала у бік кухні.

І лише майже наблизившись до бокового входу до палацу зрозуміла, що погоні немає. Ну ясна річ, навряд чи він тепер на одній нозі бадьоро поскаче.

Відпочила трохи, приходячи до тями. І тільки тут зрозуміла, що наробила...

Я ж вінценосного... покалічила...

І чого, питається, так на його поцілунок відреагувала? Було ж дуже приємно... І губи у нього м'які такі... І руки сильні...

Хоча ні. Не потрібні нам різні принци. Ось був уже один такий, модний, а потім зі Сніжанкою...

Ні...

А якщо він мене звільнить?

***

Наступний день, на щастя, не приніс якихось поганих новин. Я із задоволенням спостерігала, як Зефірка допомагає Редьці по кухні, а та з якоюсь материнською ласкою дивиться на дівчинку. Та й Хрін терпів усі промахи малечі, тільки іноді губи в курячу гузку підібгав. Але мовчав.