* 11 *

Еклеус

Я так і не зрозумів, що це було! Це вона, виходить, від демона подарунок прийняла, а мене, значить, борошном!?

Ну і ну...

Тобто, подарунки треба дарувати?.. Гаразд, будуть тобі подарунки!

Тільки це все ж таки дивно якось. Не спробувати навіть поговорити, а одразу одягати прикраси, подаровані шанувальником.

Вимовляючи про себе останнє слово, аж щелепа звела. Ось який він, до демона, шанувальник! Хоча, він, власне, і є той самий демон. Виходець пекла.

Ну, де він узявся на мою голову? Все ж таки так добре було...

А може, це вона через нього борошном обсипала мене? Може, він їй більше сподобався, ось вона і відшила мене таким дивним способом?

Але немає! Я, коли її обняв там, на кухні, точно знав, що подобаюсь. Вона просто вся затремтіла, віями заплескала. Тільки чомусь потім...

Ех, дивні вони, ці приїжджі красуні. Цікаво звідки вона. Очевидно ж не місцева. Сказала, що в якійсь незрозумілій академії навчалася...

Отож, значить, і буде привід поговорити. Зав'язати знайомство.

І подарунок ще треба придумати... Може, брошка з малахітом? Під колір очей. Хоча... Ні, ну не смарагди ж їй дарувати!? А раптом відмовить, тоді що?

Поки відмокав у ванній, все думав, як випередити цього демона. Потрібно ще щось вигадати, щоб фея з кухні стала моя. Але що?

Так нічого й не вирішивши, подався на полудень. Вона ж обіцяла якісь дива. Не знав назви, але сказала вона так, що слинки самі потекли.

І ось не встиг пройти й кілька кроків, як почув дивну розмову.

- Передай Інісу, що все під контролем, - говорив стиснутим голосом Гриттус. - Я знайшов її.

Співрозмовник щось пробурмотів у відповідь.
Це він що, вісника відсилає? От брав би і сам звідси провалював. Навіщо залишатись.

Але наступні слова ввели мене спочатку в подив, а потім в лють.

- Зараз її оброблю трошки, і тоді вже до палацу доставлю. Думаю, до Першої зірки впораюся.

Знову щось тихе.

- Та все буде нормально. Не запідозрить вона. Я ось їй вчора подарував браслет. Потім ще сережки і намисто підкину - і вона моя навіки!

Далі вісник пішов, а я поспішив сховатись за портьєру, щоб не видати своєї присутності. Потрібно ж, шпигуню у власному палаці...

Але обміркувати те, що почув, не завадить.

Зачекавши, поки демон пройде повз і скриється за поворотом, вибрався з укриття і поспішив до себе в кабінет.

Запах скрізь стояв дивовижний. Але я не піддався.

Хоча...

Викликав служницю і наказав накрити полудень прямо тут, на робочому столі. А сам задумався.

Отже. Що ми маємо? І з чого все почалося?

Спочатку мене викликали запискою до будинку тролів. Потім спробували вбити. Потім я таки потрапив у будиночок незрозумілим чином, і там мене лікувала ця казкова фея. Але я з дуру втік.
Повернувся до палацу - а фея вже тут. Ось як так? Збіг?

А потім з'являється Гріттус, демон із сусіднього королівства, і виявляється, що він цю фею шукав і знайшов. І повинен її доставити до їх поганого Ініса. Який, до речі, жодної спідниці не пропускає. І навряд чи зміниться після весілля. А якщо не він, то там і молодший ще є...

Отже, з усього цього випливало три незрозумілі речі.
Перше - хто хотів мене вбити? А то щось я зовсім забув про замах у світлі...

Ну, загалом, так, через Глафірасергівну забув.

Друге - що з нею? Хто вона така, чому була там, як опинилася тут і для чого потрібна демонам?

Ну і третє - як зробити так, щоб вона стала моєю і нічиєю більше?

Відповідь на перше питання - найважливіша, але й найскладніша. Хоча, третій пункт теж ох який непростий!

Але тоді треба взятися за другий і з'ясувати про фею Глафірасергівну все, що можливо. А там, бач, і до третього питання можна буде плавно перейти.

Тільки треба діяти дуже обережно. Щоб демон нічого не запідозрив. І, бажано, не у стінах палацу.

Ось, правильно, запрошу я фею на прогулянку. З метою обговорити... та ось хоч їжу, наприклад. Що вона ще планує готувати. І які закупівлі для цього потрібно зробити. Ну і що, що це не моя турбота. Вона ж про це, швидше за все, не знає...

Після того, як відправив їй записку, дістав із скрині брошку із зеленим каменем. Думаю, цей подарунок - в самий раз...