* 10 *

Ні, ну ви бачили таке крембрюле! Ще один наречений намалювався!

А ще ось незрозуміло, вони тепер мене щоразу, чи що, на поклони будуть викликати після смачної трапези?

Ні, ну я розумію, що дикого птаха правильно приготувати непросто, але... Це ж не означає, що треба відірвати і мене від вечері, щоб вінценосний і його матуся могли подякувати. Хочете сказати - прийдіть і скажіть. А не ганяйте мене туди-сюди.

Так ще й цей гість. Величезний, зростом із нашого Боля, а туди ж! Дивився мені в корсет так, наче я така ж дичина, як і вечеря. Але добре, з цим ми впораємося. Цей, як на мене, простіше буде. Без манірності, як у ельфів. Тому віднадити його буде теж неважко. Хоча... ще не бачила тих, що не розуміли б мови сковорідки!

Закінчивши, нарешті, з кухонними справами, ми з Зефіркою пішли слідом за Редькою, яка показала кімнату, де нам тепер треба було жити.

Що ж, привіт, ще один тимчасовий притулок...

Тролі протягом дня вже переправили сюди всі наші нехитрі пожитки.

Кімнатка була невеликою, але чистою та затишною.

Швидко змивши з себе всі турботи цього дня, розтяглася на хрумкому простирадлі, прислухаючись до спокійного сопіння сплячої дівчинки. Вимоталася вона за день. Та й я, в принципі, також. Занадто багато подій, здавалося, ціле життя минуло...

Наступного ранку прокинулася, цілком відпочивши і виспавшися. Кухня чекала мене ароматами сніданку, що вже готувався. Відразу включилась у роботу, не час сидіти.

Дякую хоч сьогодні не відволікали дурними особистими подяками та іншою дурницею. Просто передавали через покоївку Міду, що було смачно.

Намагалася за сніданком спитати у мешканців замку щось про незрозумілі події в найближчій окрузі, сподіваючись дізнатися щось про дівчат. Або про те, чи загрожує тутешньому світу якась небезпека. Але поки що все було даремно...

А ще продовжувала сумніватися, чи варто розповідати зарозумілому хаму про те, що його ж дядько і є організатором замаху. Дядька цього, до речі, вчора за вечерею не було.

За кухонними турботами і не помітила, як пролетів час.

Однак день, що почався зовсім непримітно, продовжився дуже цікаво. У районі обіду до кухні вбігла Зефірка, яка вирушила на ознайомлення з територією, і принесла...

Так, штука була непогана, та тільки явно комусь належала.

- Це що? - Запитала я у дівчинки.

- Це подарунок! - сказала вона із захопленням. - Тобі!

Не показуючи, наскільки здивована, обережно запитала:

- Від кого?

- Від такого високого, страшного.

І вона витріщила очі і зобразила ручками, наскільки високого та наскільки страшного.

- Зефірко, не треба було брати! - сказала суворо.

Тому що, розкривши коробочку, побачила витончений браслет, що лежав на темному оксамиті. І, швидше за все, не з простого алюмінію зроблений.
Ясно ж, що високий, що його подарував - це не наш Біль. Тому тепер є для кого подарунки купувати. І не ельф. Він навряд чи тягне на страшного, хоч теж високий. Виходить, залишається лише той учорашній гість. Ну і справи...

Так, подарунок я однозначно поверну. Ось відразу після обіду і поверну.

Але який гарний браслет...

Однак це було далеко не все.

Відразу після того, як ми теж пообідали, до мене знову навідався мій вінценосний роботодавець. Ну ось, почалося...

- Глафірасергівно, - з порога сказав він, навіть не спробувавши привітатися. Але ми дівчата виховані.

- І вам добрий день, - відповіла, розуміючи, що може це не надто люб'язно звучить. Але не могла відмовити собі у задоволенні.

- Добрий, - трохи розгубив свою пиху красень. - Я хотів би з вами поговорити. Справа дуже важлива і делікатна, тому вимагає... - він озирнувся навколо, - спокійнішої обстановки.

Теж озирнулася. Поруч мила посуд літня жінка на ім'я Семанія, тут же вже почали чаклувати над приготуванням полуденку та вечері Хрін з Редькою. В обідній залі Зефірка розмовляла з якимсь хлопчиком трохи старше за себе.

Так, ситуація явно не спокійна. Але навряд чи потрібен прямо такий вже інтим. Думаю, просто щоб не було сторонніх вух. Мені, до речі, це також на руку. Заодно розповім цьому зарозумілому принцу все, що знаю про його дядька.

- Добре, давайте вийдемо, - сказала вже майже люб'язно.

Але коронований роботодавець раптом помінявся в обличчі, ніби випив одразу цілу пляшку прогорклої олії, і, зло примружившись на коробочку на столі, запитав:

- А це в тебе що? І звідки?

***

Ось я взагалі не пам'ятаю, щоби ми перейшли на ти! Теж мені, друг цукровий знайшовся!

- Вибачте, але ВАС це не стосується! - сказала навмисне спокійно. Та ще й виділила звернення. До речі, як його називати-то? Так, начебто хотіла світлістю...

Бачила, що вся його зовнішня глазур та спокій йдуть серйозними тріщинами. І від цього чомусь відчувала дивне задоволення. Ну а що? Усі ми, баби, стерви...

- Йдемо, - і вухатий красень кивнув у бік виходу з кухні.

Ось знову фамільярність. Не люблю такого. Тож і залишилася стояти на місці.

Пройшовши пару кроків цей принц все ж озирнувся і, бачачи, що я не пішла за ним, аж очі витріщив. Тобто з ним ніхто ніколи так не чинив?

Не знаю, яка муха мене вкусила, адже я взагалі ще до пуття нічого не дізналася, але саме зараз вирішила протистояти нахабному ельфу до переможного. Краєм ока зауважила, що Хрін, Редька та посудомийка Семанія вже зовсім закинули свою роботу, передчуваючи шоу, але не зрушила ні на крок.

- Ну що, ти йдеш? - спитав коронований, трохи прийшовши до тями. Найімовірніше вплинула наявність глядачів.

- Не ТИ, а ВИ! - знову спокійно промовила, усередині теж закипаючи.

Отак тобі, мій мармеладний!

Від такого нахабства ельф почав мовчки ковтати ротом повітря, наче риба, що приготована на юшку. Ну, нічого, йому корисно. Нехай подихає глибше, може кисень і до мозку дійде. А то таке враження, що...

- Ходімо... те, - додав він і, раптом зробивши крок, схопив мене за руку і потяг за собою.