* 8 *

Наступного дня ми всією командою рушили до палацу. Зрозуміло, що Зефірку я не могла залишити. Але всі троє тролів теж потяглися слідом. Мабуть, боялися залишитись назавжди голодними.

- Я знаю, що у вас тут потрібна кухарка, - сказала ельфу, який чергував на вхід у ворота.

- Це ти, чи що? - спитав недотепний.

- А що, не схожа?

Я свої позиції здавати не збиралася.

- Зараз дізнаюся, - відповів той і втік, так і не відчинивши хвіртку.

Хвилин за п'ять стражник повернувся і відсунув засув.

- Але я пропущу тільки ту, що хоче найнятись на кухню. Інші нехай чекають тут.

- Так ми теж наймаємося, - швидко зрозумів Сіль.

Ось коли справа пахне відсутністю обіду, вони починають мислити напрочуд швидко. - Ми в варту хочемо...

Ельф знову зачинив хвіртку і втік. Тепер уже хвилин на десять.

- Проходьте всі, - сказав, повернувшись. - Тобі - ось туди, ліворуч, а ви - йдіть зі мною.

Зефірка намертво вчепилася в мою руку, тому, звичайно, довелося взяти її із собою.

Увійшовши в низькі двері збоку палацу, ми опинилися в просторому приміщенні з кількома печами. Нас зустріла літня гордовита ельфійка та середніх років ельф. Хоча, незрозуміло ж, скільки років живуть ельфи, може той, котрий "середніх років", насправді - вже старожил.

Погляди, якими вони пропалили наскрізь мене і дівчинку, говорили про крайню нехтування.

- Я - Херіус, головний кухар, а це - Редіка, моя помічниця, - представився чоловік.

І ви знаєте, відразу чомусь придумалися прізвиська цієї парочки, в якій один одного не солодший. Ну, ви зрозуміли, так?

Ну що ж, нічого, ми й таких зможемо потерпіти, аби знайти дівчаток і повернутися додому.

- Я - Глаша. Раніше теж працювала кухарем. А ще - кондитером, - вирішила не вдарити в бруд обличчям.

- Кондитером?

- Працювала? - перепитали одночасно гордовиті колеги.

- Вона справді дуже смачно готує, - втрутилася мала Зефірка.

- Добре, - відповів зарозумілий шеф. - Подивимося, на що ти здатна. Давай, починай чистити овочі на обід.

Перед моїм поглядом постали два ящики картоплі, по піввідра моркви та цибулі, ну і ще по дрібниці: часник і різні коріння.

Ну чистити так чистити. Нічого, ми люди не горді.

- А що будете готувати? - поцікавилася я, коли половину овочів було очищено.

- Так юшку з лука, - зійшла до відповіді Редька. - Не дуже апетитно, зате ситно.

- Як не апетитно? - здивувалася я. Цибулевий суп був одним із моїх улюблених.

- Ну а що смачного в цьому вареві? Просто овочів виділили саме для нього.

Я стояла і не розуміла, чому вони говорять про цю першу страву з такою зневагою.

- А як ви його готуєте? - поцікавилася у Хріна, який займався обробітком туші оленя.

- Ну як? Зазвичай... Зсипали овочі у казан, зварили - і готово.

І це суп? Ну і ну!

- А цибулю ви засмажуєте? А картоплю товчете? А вершки туди додаєте?

Хрін і та, яка його не солодша, з подивом дивилися на мене.

- Можна, сьогодні суп я приготую?

- Ні! - майже одночасно гаркнули ельфи.

- Але чому? - не зрозуміла такої категоричності. - Якщо не сподобається, більше не буду ніколи до вас лізти.

Спочатку один, а потім друга подивилися на мене з сумнівом.

- Ну ось і вирішили, - зраділа я.

Коли я як останній штрих додала в крем-суп трав, які назбирала ще в лісі, запах по кухні поплив дивовижний.

- Тебе викликають до головної зали, - повернувся годиною пізніше шеф. - Я так і знав, що це до добра не доведе!

- Зізнайся, ти - відьма? - насунулася на мене Редька.

- Та ні начебто, - відповіла, не розуміючи, в чому, власне, проблема.

- Тоді що з твоїм супом, якщо тебе туди звуть?

Я лише мовчки знизала плечима, показуючи, що не розумію, про що йдеться.

- Ходімо, - зиркнув на мене Хрін. - А ти тут залишайся! - це вже малечі, яка сьогодні майже на рівних допомагала мені готувати.

- Так, Зефірко, почекай. Я скоро повернусь.

- Не впевнена, - хмикнула мені слідом моя несолодка колега.

- Це ти приготувала юшку? - спитала ельфійка, що сиділа за столом, гордовитістю разів у сто перевершуючи тих двох, що були на кухні. Чомусь вона сильно нагадувала мені стручок зеленої спаржі.

- Так, - відповіла просто.

Ну а що, якщо не сподобався - проженуть, сподобався - залишать.

- Де ти вчилася готувати? - спитав не менш холодний і похмурий ельф, що сидів на іншому кінці столу і здався мені наче знайомим. А може, вони мені зараз всі на одне обличчя...

- В академії громадського харчування, - відповіла чесно. Ну а що, я її, між іншим, із червоним дипломом закінчила.

За столом повисло здивоване мовчання.

- Нам із братом сподобалося, - відповіла ельфійка так, ніби зійшла до милостині злиденній обірванці. - З цього дня ти призначаєшся на посаду головного кухаря.

За спиною щось тихо сказав Хрін, і гадаю, це був не комплімент.

- Дякую за довіру, - я спробувала зробити реверанс, але вийшло у мене погано.

І тут за моєю спиною пролунали кроки.

Обернувшись, витріщила очі в німому подиві.

- Мама! Дядько!..

А потім він перевів погляд на мене і завмер з відкритим ротом.

Що там говорити, я теж завмерла, і теж забувши підібрати щелепу.

Ух ти ж китайський міксер!

Так, це був саме він, той дотепний, якого ми знайшли в лісі...

***

- Еклеус! - ельфійка, що сиділа за столом, зобразила радість від зустрічі з сином тільки очима. При цьому ані змінила позу, ні рушила назустріч, щоб обійняти свого сина.

Досить дивна реакція, враховуючи, що її нащадок нещодавно мало не склеїв ласти.

- Еклеус... - ще більш стримано сказав чоловік, що сидів за столом. І мені здалося, чи в його очах я побачила вогник ненависті. Але він зник так швидко, як і з'явився.

- Куди ж ти зник? Ми всюди тебе шукали! Селіус посилав загони... - матуся говорила холодним гордовитим голосом, але чомусь я бачила, що вона реально турбувалася про синову долю.