* 3 *

Перед очима пливли каламутні круги, в голові брязкітіло і пульсувало. Що це зі мною? Де я?
Жодного разу не почувала себе так паршиво.

І знову картинки перед очима... Поляна, троє тіней, потім один падає...

Це стає поганою традицією, прокидатися в незрозумілому місці в паршивому стані. Втретє вже...

Порахувала свої кінцівки. Так, руки, ноги, голова... Усього п'ять...

Озирнулася навколо. Та ж галявина, тільки освітлена набагато краще, мабуть, у світанкових променях.

Піднялася з землі, обтрусила одяг від листя і тут же почула якийсь дивний звук. Чи то скрип, чи то стогін...

Справді, він же впав! Той, із гарним голосом... Його вбили! Чи не вбили?

Кинулася між деревами, плутаючись у низькій порослі своїми великорозмірними черевиками. І обмерла...

З-за великого каменю було видно ноги у високих світло-коричневих чоботях. А тулуб закривав валун.
Обійшла з іншого боку. Так і є. Лежить. На грудях розпливлася бура пляма, наче буряком натерли...

Убитий напевно. Жаль, гарний начебто...

Але тут же з напіврозкритих губ знову пролунав протяжний глухий схлип.

Живий! Він живий!..

Тільки, виходить, поранений...

І що ж робити?..

В мене ж аптечка! І в ній є перекис водню та бинти!

Я була далекою від медицини, але, як і всі, напевно, знала, що рану потрібно обробити деззасобом і накласти пов'язку.

І ще його, здається, поранили зі спини. Так, точно, той велетень у маскарадній шапці...

Тобто треба обробити рану ззаду теж.Ну голубці ж у томаті! Як же я його, такого немаленького, сама переверну!

І тут у мене за спиною пролунали голоси і тріск гілок під ногами. Ну що ти робитимеш? Сховатись все одно не встигну. Може вони мимо пройдуть...

Але моїм надіям не судилося збутися. На галявину випало троє... Ні, не з скриньки, але дуже схоже, що вони були зовсім недалеко від неї.

А я думала, що карнавал скінчився ще вчора. Але схоже, він був у самому розпалі. Бо з протилежного боку узлісся на мене дивилися... навіть не знаю, як це описати.

І тут у мене в голові спливли слова тих двох, що напали. Вони ж щось говорили про трьох тролів. Значить... і в будиночку я була... У них, чи що?

Тоді курточка та черевики, які на мені надіті, не дуже полегшать наше знайомство...

Придивилася до так званих тролів уважніше. Вони були кремезні, патлаті, бородаті, з великими носами та вухами. А ще різного зросту. Один - дуже високий, прямий майже не поступався вчорашньому лиходію і чомусь асоціювався у мене зі свинячим окіст. Другий - нижчий, але теж дуже міцний, що чимось нашадував сальтисон. А третій - найнижчий, приблизно мого зросту, був схожий на сардельку на ніжках.

- Це ти його вбила? - запитав середній.

Він це про що? Я навіть загубилася і не одразу відповіла. Але потім, коли зрозуміла, прям очманіла.

- Ти мухоморів об'ївся, чи як? — спитала Сальтісона. - По-перше, це не я, а якісь двоє у чорному, а по-друге, він живий.

Бородаті дивилися на мене, як на незрозумілу страву, заправлену вершковим соусом.

Ось що в них на думці? З'їсти хочуть? Чи вбити? Чи?..

Ну ні, я в такі ігри тим паче не граю...

- Так, хлопчики, давайте допоможіть мені його перевернути і оглянути. А потім треба його до хати віднести. Що ж він на холодній землі лежить...

"Хлопчики" спочатку мовчки знову окинули мене з голови до ніг важкими поглядами, але потім Окіст підійшов і сів поруч.

- Це ж... - сказав він, але затнувся на півслові. – Хто його так?

- Я не знаю. Двоє їх було. Але я у темряві погано розглянула.

Ага, як же, зараз я вам усе так і викладу. А раптом ви їх соратники, і теж вбиватимете мене...

- Я взагалі свідомість втратила, так злякалася. А зараз ось прийшла до тями, а він лежить, стогне...

- Ну гаразд, давайте тоді його перенесемо, а ти потім подивишся.

З цими словами він кивнув своїм товаришам, і ті, схопивши пораненого під руки і під ноги, наче курча тютюну, потягли в бік будиночка.

Сама не зрозуміла, як я насмілілася настільки, щоб обробити перекисом наскрізну рану трохи нижче ключиці і потім накласти пов'язку. Хлопець так і не прийшов до тями, лише іноді тихо стогнав.

Зате троє кудлатих стояли позаду мене, схрестивши руки на грудях і уважно спостерігаючи за моїми діями.

- Ну, чого задивилися, давайте, тепер перевертайте на бік.

Чоловіки почали виконувати завдання.

- Та не на цей бік! - з жахом закричала я. – На здоровий!

Ось що за галушки нетямущі?!

На спині рана була дуже великою. Але вже майже не кровоточила. Я обробила все за тією ж схемою і веліла покласти пораненого назад на спину. Хоча може неправильно? Може, треба було на бік покласти?

Молодик так і не приходив до тями. Але був явно живий.

Я почала уважніше розглядати його. Гарний, з класичними мужніми, але водночас витонченими рисами обличчя. Прямий ніс, трохи припухлі губи, подовжений овал обличчя і...

О мій круасан! Вухо в нього було із загостреним кінчиком! Це він що, ельф, виходить? Ну а хто, як не ельф!? А у вусі ще й сережка виднілася! Ельфійський неформал! Точно!

Ну ось тільки таких мені і не вистачало на додачу до трьох тролів, рогатого вбивці і того селери в плащі.

Гаразд, ельфійський емо нехай відпочиває. А мені тепер із цією трійцею треба розібратися...

***

Підхопила аптечку і притиснула її до грудей.

Страшно було – аж шлунок звело. Але я стояла гордо, до болю вчепившись у пластмасову коробку.

Ні, я їм не здамся жива!

І взагалі, найкращий захист – це напад. Не показувати ж, що я їх боюсь! Ні. Брат Вовка, який з дитинства боксом займався, вчив відразу ставити крапки над i. От і приступимо! Бо ще почнуть тут мені...

- Значить так, цукрові мої, - різко розвернулася я до трьох кудлатих тролів, які переминалися у мене за спиною. - Командувати парадом буду я!

Патлаті мужики подивилися на мене, як на дуру.