* 1 *

- Во-о-ова-а-а, - ридала я в трубку, - забери мене зві-і-ідси-и-и... 

Мій брат, як завжди зібраний і занудно-педантичний, спитав чітко й у справі: 

- Звідки?

- Звідси-и-и... - знову зрозуміло пояснила я. - З клубу-у-у... 

- Глаша, з якого клубу? - різкий голос з динаміка спробував прорватися в мій мозок, але той не піддався. - Адресу кажи! 

Брат майже кричав, так я його дратувала зараз. Ну зрозуміло, погана молодша сестра, яка заважає його особистому життю ... 

- На Наукові-і-ій... - все ж таки спробувала пояснити я. - Із бузковими лампочками на вході-і-і...

- Гаразд, знайду, – пообіцяв брат. - Чекай! 

І відключився ...

А мені що робити, доки брат приїде? Адже Новий рік скоро! А я... А він... А він мене покинув... Стас цей, козе-е-ел...

Від цієї думки заплакала ще сильніше, сидячи на банкетці біля вбиральні. Дівчата-співробітниці безуспішно намагалися заспокоїти. Та як можна заспокоїтися, якщо він... він...

Зрадник він, ось хто! Кинув перед Новим роком! І з цією таранькою слабосоленої, Сніжаною, сидить зараз затискається! У-у-у, своло-о-ота-а-а...

- Ну ти чого, дурненька, ревеш, - сказав брат з порогу. - Що трапилося?

Від його цього "дурненька" взагалі захотілося повіситися. Так, звичайно, я дурненька. Навіть не так. Я дурепа! Дура набита, що повірила Стасу!
І він же, головне, так гарно доглядав, букети-шмукети, обійманці-зажиманці...

Ну чому-у-у? Чому він так зі мною? І головне, просто кинув би! А так, виявляється, посперечався, що зможе будь-яку підчепити за два тижні...

Від того, що саме я виявилася цією будь-якою, що саме мене потім не висміяв тільки лінивий, стало дуже боляче і до остраху прикро...

А сам зі Сніжанкою став затискатися! І вона, локшина китайська, прямо прилипла до нього, ніби все життя тільки про це мріяла. Ну а що їй, курці обскубаній, ще робити. Ні пики, ні шкіри, хто ж на таку воблу сушену поквапиться. А йди ж ти... Ось Стас мене на цю проміняв...

Вовка абияк занурив мене у свій старенький бумер і повіз по передсвятковим вулицями.

- Я тебе зараз до себе відвезу. А сам до Машки, ми домовилися.

-А йя-я?... - переходячи на гикавку, запитала у нього.

- А тобі я твоїх подружок покликав, щоб від сумних думок відвернули.

- Ла-а-одно, - чомусь сумні думки знову кинулися в мою голову. - Він сказав, що я товста-а-а-а... - завила я на передньому сидінні, дістаючи з бардачку пачку серветок. - Во-ов, я товста? Скажи? То-товста-а?

- Дурна ти, а не товста, - припечатав брат і заглушив машину. - Ходімо.

Нагорі вже чекала Лютик, яка мала ключі від квартири мого брата. Вони дружили і спілкувалися не гірше за нас. А ще Лютик збиралася залишити у Вовки свого добермана на час відпустки, в яку
відлітала післязавтра. І ось саме цей собак і вискочив нам назустріч, підстрибуючи з надією облизати.

Лютик щось шикнула на нього, і собака миттю вгамувавшись, сіла і віддано заявляла хвостом.
Не дивлячись на свій дрібний зріст і тендітну статуру, Лютик була дуже рішучою і серйозною.

Побачивши мене, одразу згрібла в оберемок, підставляючи своє тендітне, але надійне плече.

- Давай, Вован, збирайся та йди вже. Ми тут самі розберемося, - скомандувала братові, що йому робити в його квартирі.

Вовку двічі вмовляти не довелося. Він хоч і знав, і навіть по-своєму любив моїх подруг, але швидше все ж таки не любив, а терпів. І регулярно витягував із усіляких неприємностей.

Тому й ніс ноги від нашої компанії за першої ж нагоди.

Чмокнувши мене в маківку, брательник зник за дверима. І майже відразу на зміну йому прийшли Свєтка та Сашка, а трохи згодом – Каролінка.

Дівчата, як могли, по черзі заспокоювали, шкодували, лаяли Стаса останніми словами, але нічого не допомагало.

Я була зовсім невтішна у своєму горі.

- Ось же виродок! - підтримувала мене Лютик, як завжди різка в судженнях.

- А я тобі ще як ви зустрічатися почали, казала, що він та ще скотина! - повчально говорила Кароліна. - А ти мені що? "Тобі здалося, ти його погано знаєш..."

Я завила ще голосніше. Адже вона і справді
говорила...

- Їй зараз і без твого "говорила" хріново, - заступилася за мене Сандра. 

Взагалі вона була Сашка, але ім'я своє ненавиділа і просила кликати її на американський манер.

- І взагалі всі мужики – козли! - встряла Свєтік, у якої ніяк не складалося в особистому житті.

І в мене тепер теж повна нескладуха... А все через цю тріску сушену, через Сніжанку.

- Він сказав-а-ав, що я товста-а-а... - згадавши образливі слова, по двадцять п'ятому колі завила я.

Подруги почали сперечатися, що краще: принести мені валеріанки або налити чогось міцнішого.

Кароліна з Лютиком, як завжди, подряпалися. Вони завжди були як кішка з собакою не дивлячись на те, що у важкий момент віддали б життя одна за одну.

Свєтка, звичайно, була за сабантуй, а Кароль пропонувала чекати на Мірку. У результаті всі зовсім забули про мене. А мені ж сьогодні пога-а-ано-о-о...

Зрештою, хтось резонно запропонував накрити на стіл і вбрати ялинку. Напередодні Нового року все-таки...

- І декому мейк підправити, - ну звичайно, Кароліна, візажист за покликанням. - А то ти, Глашко, зараз на клоуна з жахів схожа. А що б там козляра Стасик не говорив, ти в нас красуня!

Але я вже не чула останніх слів, знову захлинаючись соплями та сльозами.

- Яка жратва! Куди мені?! Він же сказав, що я!.. А-а-а...

- Їй точно випити треба... - сказав хтось, здається невгамовна Свєтік. - Несіть!

Останньою прийшла Міра, яка, вислухавши сто двадцять восьмий дубль арії з моїми завиваннями, взялася наряджати ялинку і заборонила навіть думати нагодувати яйцями мого колишнього пса Лютика. Через можливе отруєння останнього...

Лютик, яка принесла до цього аптечку з валеріаною, повернулася з кухні з пляшкою.

- Дивіться, що я знайшла у Вовки на кухні! Забув, видно, так від нас втекти хотів. І олів'є там ще незаправлене в холодильнику...