Я нікому, дідько непотрібна —
лиш потрібна клятим віршам.
Можливо, я занадто емоційна —
аналогічно потрібна лише вітрам.
Бо, крім мене, їх ніхто недопише,
а допише — то тільки обман.
Мою історію візьме, перепише
і припише туди роман.
Я — лише бісів співрозмовник,
який кидає кілька бісових слівець.
Говорити із кимось — це мій наркотик,
при нестачі приходить мені кінець.
Що робити з побічними ефектами?
Згідно з рецептами — я вийду в вікно.
Тавровані букви між венами —
мені ж не допоможе в цьому ніхто.
Ілюзія моїх посмішок —
це дикі крики: допомогти!
Щоб не було цих всіх насмішок —
Подивіться прямо за горизонти.
Я — остання буква в алфавіті,
але не остання в житті.
Очевидно, що не знайшли відповіді —
і я буду копати ями ще глибші.
Відредаговано: 01.10.2025