Обліки почуттів
Обман Купідона
Купідон стріли загубив,
крила змерзли від снігу.
Мене він надурив —
згубив у самотність вічну.
Сніг наліпив купи кучугури,
не дібратись через вітри грізні.
Лише промені сонця, як струни...
Ми стали з тобою різні.
Як цвітуть троянди зі снігу,
які ніколи не дарували...
Втікаю кудись, постійно спішу,
оминаю любов, щоб потім не шкодувати.
Звикла до сліз, до прихованих думок...
Купідоне, залиш мене там, мчи до інших!
Дай іншій палкий, п'янкий ковток —
чоловіка гідного, життя років вірних.
Не хочу, не потрібно чоловічого —
бажання бачити лише моє тіло.
Не хочу споглядати погляд грішного —
так життя мало часу душу гріло.
Як би задатися питанням —
теоретично, допустимо, я хотіла...
Це було б ще тим завданням,
хоч цим я ніколи не горіла.
Розчиняв мою злість,
без слів обіймав,
танув в моїх очах, немов віск,
бігши у прірву — спіймав.
Але доля інша, хоч і самотня...
Інша людина, холодна погода...
В мені живе глибинна безодня,
де має бути прохолода.
Відредаговано: 01.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
