Розділ 7: Вибір

Усе живе нарешті пробудилось від довгого сну: ожили дерева, відкрили очі після сплячки тварини, і навіть день воскрес, став яскравішим і довшим після нескінченних зимових ночей. Так бачить весну більшість людей, але не я. Таючий брудний сніг перетворює і без того огидне місто на справжнє болото, а згодом починає цвісти усе, що лише можна уявити. Від букету різких запахів нема спасіння ніде. Нудота й головний біль постійно йдуть за мною, не полишаючи ні на мить. Нестерпно.

Ця весна пролетіла надзвичайно швидко, але навіть так вона була сповнена подій. Об'єкт почала тісніше спілкуватись з кращим другом і тому мені вдалось реалізувати наступний етап плану, ще раз перевірити стійкість свого впливу. Випробування вибором.

Ревнощі - восьмий смертний гріх, одне з найгірших почуттів. Вони палають в грудях сильніше, ніж найщиріша любов, обпалюють легені й серце, наче проникаючий до найглибших закутків цигарковий дим, розходяться з кров'ю по всьому тілу, наче паралізуюча отрута, змушують м'язи безконтрольно скорочуватись. Стає важко дихати, серце б'ється швидше і ти відчуваєш невтихаючий біль, який навіть не можна описати. Ревнощі - одна з небагатьох речей, про які, навіть знаючи чимало завдяки дослідам, я б все ще не знав нічого, якби не відчув їхній вплив хоч раз у житті сам. Ця небезпечна хвороба стирає лінії довіри і штовхає людей на страшні речі. Її жертвою став і хлопець об'єкта. Лише тому, через страшні ревнощі, через пожираюче зсередини гнівне і гнітюче відчуття, він заборонив своїй дівчині спілкуватись з її кращим другом і наполягав на своєму. Цю частину плану я вважав найцікавішою, але в той же час сумнівною, проте дві риси мого об'єкта, сильна закоханість і схильність поринати до чужих почуттів, відіграли важливу роль. Вони виявилися сильнішими, ніж дружба.

Світ сповнений болю, і кожен протягом життя приносить сюди свій біль, іноді залишаючи його собі, а частіше даруючи біль іншим. Дівчина не хотіла катувати свого обранця постійним болем ревнощів, обравши натомість біль втрати для себе і кращого друга. Серце вагалось, мало сумніви щодо правильності її вчинку, це було відчутно в останньому повідомленні для людини, яка завжди допомагала і підтримувала її. Слізливим і відвертим було прощання, вона страждала, але вірила в те, що це на краще. Подруга вимолювала його пробачення, пояснювала причини і сподівалась на розуміння, хоча це було неможливим.

Він нічого не відповів. Так виглядає той, ким знехтувала найближча людина. Спустошений, байдужий до усього світу, сповнений океаном болю, за межею якого більше нічого не існує.

Нарешті закінчилась ще одна фаза плану і моя перша сторінка потрапила до чорного списку. Об'єкт довго переконувала себе: так було правильно, але почуття провини все одно не залишило її. Здавалось, її відносини щасливі, проте більше вони не приносили радості. Ні, любов не стала слабшою, полум'я, розпалене давньою іскрою, горіло і досі, зігріваючи дівчину і мій образ ідеального хлопця, однак біль затьмарював її, бідолаха була невтішна.

Тепер в мене не було права втрачати час. Поки вона слабка, поки відчуває провину і біль, мала втілитись остання стадія. Я довго обережно і старанно добирав слова для повідомлення, яке вона мала отримати того дня, останнього повідомлення. В цей момент безтілесний образ назавжди помер, їй писав справжній, живий я. Коли за вікном відцвітали останні травневі дні, я розкрив їй всю правду про те, що відбувалось увесь цей рік.

Її відносини, любов, якій об'єкт віддавала всю себе, були фальшивими, це була лише гра, лише одна велика маніпуляція. Саме так я сказав їй, але не заблокував. Цього разу більшого ефекту можна було досягти, продовжуючи діалог. Вона писала мені, я відповідав їй і був певен, що з кожним повідомленням їй стає все більш боляче. Друзі з бесіди, до яких вона теж встигла прив'язатись, кинули її того ж дня, а коли діалог вичерпав себе, коли я відчув, що вона знаходиться на вершині найвищої гори болю, то нарешті додав її до чорного списку. Наближався кінець.