Розділ 5: Зрада в зимову ніч

Молодий місяць споглядав на страждальні мертві душі цього міста, що відчайдушно вдають з себе живих і вірять в свою брехню. Як би сумно не було визнавати, але я, певно, наймертвіший з них усіх. А місяць... Хоч і височіє так далеко, що нема навіть надії дотягнутись, він абсолютно самотній цього вечора. Над містом майже ніколи не побачиш справжнього зоряного неба, лише декілька далеких зірок, розсипаних по безкрайньому синьому полотну, шепочуть щось зовсім нечутно. Сьогодні не видно навіть їх. Дорога додому - нелегке завдання, коли в обіймах льоду кожен тротуар, кожна вулиця, кожна вузька стежина... Хоч би не впасти зараз. Я особливо обережно проходжу вузьким, трохи схиленим поворотом на початку своєї вулиці, де болісно зустрічаю спиною землю щороку. Цього разу пощастило. Я все ще на ногах і залишилось пройти лише до рідних дверей. Фінішна пряма! Але втрачати пильність перед ховзьким ворогом не варто - навіть тут можна втрапити в одну з його пасток.

Старий з "Червоного і Чорного" сьогодні знову працював сам. Чомусь вже багато років він не наймає робітників і лише влітку, коли приїздить його єдина й улюблена онука, в нього з'являється помічник. Тільки їй, здавалось, завжди усміхнений власник закладу може довірити двері до оселі своєї душі. Можливо, колись вони стануть відкриті і для мене. Присвятити життя продовженню його справи було б для мене честю. Я б точно впорався з цим, адже перейняв його світогляд і засвоїв усі життєві уроки, що отримав від старого за роки, проведені в "Червоному і Чорному". Він повчав мене й завжди підтримував, прививав любов до хороших книг, а, коли це було потрібно, давав найкращі й найслушніші поради. І досі не розумію, чому старий звернув на мене увагу, адже я був звичайним відвідувачем, як і будь-хто інший... 
Його сьогоднішні слова ніяк не йдуть мені з голови... "Бережись самотності, вона породжує найгірших чудовиськ..." - чому саме сьогодні він сказав це мені? Я змінився? Ніяк не збагну... Просто зараз самотність не ворог мені, вона допомагає зосередитись на поставленій меті. Ніхто не відволікає і увесь свій час я можу віддати їй. Хоча я і детально продумав план дій, записав їх до свого записника в голові, слід обміркувати ще багато речей. Усі приготування нарешті закінчені. Спочатку її хлопець долучив об'єкт до бесіди своїх близьких людей, куди я завчасно додав двох його кращих друзів зі школи та подругу, дівчину одного з них. Певна річ, усі вони - всього лише інші мої сторінки, проте з кожним з них об'єкт почав тісно спілкуватись, - усе вийшло навіть краще, ніж я очікував. Ця бесіда стала для моєї піддослідної новим проявом сильної довіри.

Наступним кроком було введення в її життя ще однієї людини. Прототипом стала моя давня випадкова знайома, дівчина з низькою самооцінкою. Як людина вона мені була зовсім не цікава, однак її риси тепер - саме те, що потрібно для мого плану. Самотня, закомплексована, нікому не потрібна й замкнена в собі дівчина, яку покинули усі близькі. Мій об'єкт ні за що не впустила б нагоди допомогти їй, я передбачив це. Так і сталось: вона відгукнулась на слізливе оголошення. Певна річ, і декілька інших людей не впустили нагоди написати, проте ні вони, ні їхня допомога мені не були потрібні, тому кожен опинився в чорному списку. Лише вона залишилась...

Я добре знаю, яка терпляча й добра моя піддослідна, тому з того самого дня, як вони зустрілись в мережі, бідолашна виливала на неї усі свої дріб'язкові проблеми. Так будувалось їхнє спілкування: постійна одностороння підтримка і щира вдячність, почуття провини за те, що нічим не здатна відплатити за все добро. Об'єкт став єдиною подругою для мого проблемного образу, найближчою людиною з усіх.

Нарешті дім. Вперше за багато років я щиро радий повернутись сюди. Сьогоднішня погода викликає непереборну сонливість, тому я одразу йду в ліжко. Навіть з закритими очима я намагаюсь думати про свій дослід. Він не полишає мене ні на мить, відколи з'явилась ідея. Не зважаючи на втому, хаотичний вихор думок не дає мені заснути. Очікування чогось грандіозного, апофеозу моїх задумів, змушує знову відкрити очі й взяти до рук телефон. Час для першого удару настав.

Мій об'єкт не в мережі, однак завтра, коли вона прокинеться й візьме телефон до рук, на неї буде чекати неприємний сюрприз. "Дякую за все, - пишу я зі сторінки її самокритичної подруги, - прощавай". Без жодних пояснень вона потрапляє до чорного списку. Такої підлості від людини, якій постійно допомагаєш, яку підтримуєш щодня, ніколи не очікуєш. По собі знаю, як це боляче, адже в давні часи, коли я ще був щирим і відкритим, сам потрапив у таку ситуацію. Мною знехтували після всього зробленого добра, викинули з життя, подібно брудному сміттю. Мій хід у великій грі зроблено і тепер залишалось лише чекати завтрашнього дня, щоб об'єкт на нього відреагувала.