20 рублів

Вовк не знав про це, але він був не єдиним, хто спостерігав крах блокпоста військових. А Дегтярьов був не єдиним свідком провалу нашвидкуруч організованої росіянами експедиції до центру зони.

Ще одним спостерігачем був Шустрий.

Всі були впевнені, що він пішов кудись ближче до заводу “Росток” або принаймні на Смітник. Петруха вважав, що Шустрий пішов з Фанатом, Фанат вважав, що Шустрий чимось зайнятий разом з Вовком, Вовк, мабуть, думав, що Шустрий виконує якесь доручення Сидора, ну а Сидорович... Сидоровичу на Шустрого було плювати.

Ну, не те щоби зовсім. Сидорович свого часу доручав йому різну роботу, і Шустрий непогано справлявся. Потім вирішив припинити “працювати на дядю” і почав свій власний бізнес, який до певного часу вдавався йому непогано. Але щось пішло не так, і чесний бізнес... Чесний бізнес лишився чесним. Адже чесність — річ достатньо відносна і залежить не стільки від об’єктивної реальності, скільки від моральної гнучкості суб’єкта.

У тому, що стосувалося моральної гнучкості, Шустрий досяг неабияких успіхів. Успіхи у бізнесі були значно скромнішими. Так і вийшло, що опинився Шустрий знову на побігеньках у Сидоровича. Все ніби як раніше, тільки вже зараз Вовк навряд чи відправив би своїх людей визволяти його від бандитів.

Справжня причина, чому Шустрий не пішов, полягала у тому, що на Смітнику був за ним боржок, і віддавати його, по-перше, не хотілося, по-друге, не було чим. Тому, прикинувши всі варіанти, було прийнято рішення “та і біс з ним, ще ніколи так не було, щоб зовсім ніяк не було”, і лишився Шустрий нахабно жити у селищі новачків, де на ранок після провалу експедиції його і знайшли у погребі.

В принципі, Шустрий не заперечував. Адже першою у погріб увійшла граната, і якби ліг він не за стінкою у дальньому кутку, а трохи ближче до виходу, то знайшли би у погребі не Шустрого, а те, що від нього залишилося.

Перед майором, який, вочевидь, був начальником цієї богадільні, Шустрий опинився вже у значно гіршому настрої. Сприяли цьому неодноразові погрози бути пристреленим просто тут і зараз та дещо пом’яті боки.

А проте Шустрий і за таких обставин лишався Шустрим: у полоні він був не перший раз, та і втрачати, за великим рахунком, було вже нічого. Перефразовуючи одного американського письменника, у Зоні, забираючи у людини життя, ви інколи забираєте дрібницю.

Він вволю понасміхався над ідіотами, які поїхали Зоною на бронеавтомобілях, та ще і влетіли у “карусель” серед білого дня. Натомість отримав зуботичину і щире задоволення, а також замовлення від майора на роботу по його колишній професії: стати провідником для наступної групи.

Тому 26 лютого 2022 року Шустрий разом з відділенням спецназу бадьоро марширував на північ. У рюкзаку лежали 150 тисяч рублів готівкою, а на PayPal (здається, ані українським банкам, ані національній валюті вже не варто було довіряти) — 10 тисяч доларів.

Так, звісно, вів він далеко не сталкерів, але і шлях їхній лежав всього-на-всього на Агропром. Продаючи свої послуги, Шустрий спритно наплів про те, що це ледь не найнебезпечніше місце у всій Зоні, але він був певен, що з його поміччю і з двоногими, і з чотириногими, і з аномаліями вони справляться.

Проходячи повз місце аварії, провідник, аби здобути авторитет серед вояків, хвацько розрядив двома гайками “карусель”, заскочив у “Тигр” і, огидливо поморщившись і намагаючись не дивитися на щедро залиту кров’ю обшивку, дістав з бардачка планшет і віддав його старшому групи, капітану Фєдосєєву, який разом з іншими лишився метрів за тридцять.

Безпечний і звичний для сталкера фокус, здається, справив на “руссо турісто” враження, і Шустрий вирішив, що прогулянка буде простою, а можливість тихо відвалити рано чи пізно теж з’явиться — щодо того, чи захочуть москалі лишати небажаного свідка, він ілюзій не мав.