Обкладинка на паспорт

Для доцента кафедри романо-германських мов Аліни Сергіївни кожен день був схожий на попередній. О пів на сьому вона готувала на сніданок омлет із паприкою та пила каву з молоком. До них обов’язково додавалися круасан із малиновим джемом та щось з сухофруктів для підтримки здоров’я. Зібравшись, вона їхала в університет, де викладала англійську філологію, і, повернувшись додому, проводила звичайний самотній вечір, який нічим не відрізнявся від інших.

Аліні Сергіївні було п’ятдесят. Через кар’єру жінка не встигла побудувати сім’ю, а коли така нагода випала, виявилося, що вона не може мати дітей. Після цього потенційний чоловік зник із її життя і всю свою любов Аліна Сергіївна віддавала трьом котам, яких два роки тому принесла додому з вулиці. Найцікавішим заняттям жінки було планування. На балконі, розмістившись у затишному кріслі біля улюблених орхідей, вона складала список справ на наступний день, хоча вони й були майже завжди однаковими.

Прекрасного сонячного дня на одній із зупинок трамвая, який віз її на роботу, Аліна Сергіївна звернула увагу на новий білборд із рекламою шкіряних аксесуарів. На фото щасливі молодята трималися однією рукою за паспорт, а іншою демонстрували всім доказ свого подружнього статусу — сяючі обручки на підмізинному пальці. Під ними був напис: «Хочеш змінити життя — поміняй обкладинку на паспорт». «Креативно», — подумала Аліна Сергіївна й перевела увагу на інше. Проте в обідню перерву, чекаючи біля вітрини їдальні на своє замовлення, погляд жінки зачепився за невеличку рекламну брошуру, що лежала на порожньому столі. Ті самі молодята щасливо їй усміхалися, виблискуючи своїми обручками. І знову цей напис: «Хочеш змінити життя — поміняй обкладинку на паспорт». Якщо це не знак, то що?! Аліна Сергіївна одразу стрепенулася, випрямила спину й розправила плечі: так, вона готова до змін!

Після пар жінка не поїхала, як завжди, додому, а поспішила до торгового центру за квартал від університету. Проходячи довгим коридором, вона нетерпляче шукала очима те, що могло змінити її життя, — гарну обкладинку на свій паспорт. Та чи то Аліна Сергіївна так поспішала, чи таких простих речей там і справді не було, але, зазирнувши в кожен магазин шкіряних аксесуарів, вона в жодному не знайшла таку необхідну їй річ.

Засмутившись, жінка вийшла з центру й пішла до зупинки. Щоб трохи покращити настрій, який відчутно та стрімко падав, вона зайшла по дорозі в першу-ліпшу крамницю, аби просто витратити певну суму, і — о диво! — побачила ЇХ. Майже перед носом Аліни Сергіївни, серед інших аксесуарів, лежали різноманітні обкладинки на паспорт, які могли задовольнити будь-який смак. Ретельно розглядаючи кожну, вона нарешті обрала світло-рожеву. На ній була зображена гарна дівчина в червоному капелюшку, яка з усмішкою намагалася втримати велику зв’язку повітряних кульок у формі сердець, бо вітер так і хотів їх вирвати з рук.

Повернувшись додому з покупкою, жінка була не просто задоволена — вона почувалася так, ніби виборола для себе на турнірі з життям власний талісман щастя. Нагодувавши котів, Аліна Сергіївна почала складати план дій.

У нове життя вона хотіла ввійти оновленою, тому всі його пункти стосувалися зовнішніх змін. Перукарня, новий гардероб та косметика зробили свою справу: вже через тиждень колеги та студенти помітили, як розквітла Аліна Сергіївна, і лише професор кафедри східних мов Андрій Олексійович звернув увагу на те, що очі жінки засяяли якось по-особливому. Він навіть хотів запросити її на прем’єру вистави, та, почувши від колег, що такі зміни в кожній жінці викликає поява коханого чоловіка, так і залишив придбані квитки в нагрудній кишені.

А Аліна Сергіївна й справді була закохана, тільки не в чоловіка, а в саму себе. Бо як інакше описати те, що вона відчувала? Жінка лише вчилася приймати себе нову, але такою наповненою вона ще ніколи не почувалася. Тож тепер можна було приступати до наступного, дуже важливого кроку – пошуку кандидата на подружнє життя. Того ж дня вона розмістила свою анкету на сайті знайомств.

Першим, з ким Аліна Сергіївна пішла на побачення, був власник невеликого автосервісу — вдівець Ілля Денисович. Уважний і спокійний чоловік п’ятдесяти семи років справив на жінку таке приємне враження, що вона погодилася на друге побачення, потім — на третє. І так непомітно зустрічалася з ним майже пів року. Все начебто було добре, проте Ілля Денисович постійно порівнював її зі своєю покійною дружиною. Так, дізнавшись, що Аліна Сергіївна не любить готувати, чоловік важко зітхнув і сказав: «А Мариночка любила». Тоді вона не надала цьому значення, але коли такі порівняння стали повторюватися під час кожної зустрічі, Аліна Сергіївна не витримала й висловила йому все, що думала. Ображений чоловік більше не телефонував, а вона вирішила, що так навіть краще.

Наступним був Артур Валентинович, спілкування з яким увігнало Аліну Сергіївну в депресію аж на цілих три тижні, бо чоловік за короткий час їхнього знайомства, здається, переповів їй усю кримінальну хроніку за рік, не забуваючи в кінці додати, як страшно стало жити на світі.

Але останньою краплею став історик Орест Романович. З першого ж погляду було зрозуміло: не чоловік, а мрія! Високий, статний, привабливий, із хвацько закрученими вгору шикарними вусами. Але Аліна Сергіївна наче куля летіла від нього додому, зіславшись на невимкнену праску. І через що? Бо на першій же зустрічі Орест Романович одразу запропонував їй піти до могили Іллі Муромця та подарував мінікопію його черепа! Можливо, хтось і зрадів би такому дарунку, але в жінки тоді ледь серце з переляку не вистрибнуло.

Накапуючи вдома корвалол у склянку, вона вирішила: більше ніяких побачень! А потім, закутавшись у теплий плед, поспішила поринути в сон, щоб якнайшвидше про все це забути.