Розділ 8

Машина зупинилась на вузькій дорозі серед високих сосен.

Попереду — дерев’яний будинок із великим ґанком, широкими вікнами та черепичним дахом. Котедж виглядав ніби з листівки — не надто новий, але теплий.

— Ідеально, — видихнув Діма, вимикаючи навігатор. — Нарешті ми тут.

Марічка першою вистрибнула з авто, одразу встигнувши зробити кілька фото.

Я вийшла повільніше, обіймаючи себе за плечі — не від холоду, від передчуття. Повітря було густе, свіже, пахло деревом, мохом і вогкістю лісу.

— Окей, у нас тут три спальні на другому поверсі й одна невелика внизу, — сказав Артем, знімаючи рюкзак. — Кожна кімната — на двох. Є камін, кухня, ванна й тераса з гойдалкою. Як на мене — все, що треба.

— Слово “гойдалка” звучить дуже перспективно, — озвалась Аня з іншої машини. — Я перша її тестую.

— Домовимось мирно, без боїв, — усміхнувся Діма.

Я глянула на Артема.

Його голос був спокійним, зібраним, і чомусь саме це додавало ще більше затишку.

Усередині було тепло — все з дерева, прості меблі, широкі підвіконня. У вітальні — килим, на якому захотілося сісти просто зараз. І великі м’які крісла.

— Я з Алею нагорі, — одразу сказала Марічка, оглядаючи планування.

— Звісно, — кивнула я. — Якщо не проти моїх нічних перекусів.

— Якщо в тебе шоколад — я тільки за.

Артем підійшов до шафи в коридорі, поставив туди сумку.

— Ми з Дімою внизу, — сказав він. — Так і зручно, і інтернет ловить краще.

— Тобто ви ще й інтернет перевірили? — Марічка зробила великі очі. — Що за магія?

— Просто практичність, — відповів Артем спокійно.

Я простягнула руку за своїм рюкзаком — і Артем мовчки подав його мені.

— Дякую, — кинула я.

— Усе просто, — коротко відповів він, і на мить зустрівся зі мною поглядом.

— Ну що, народ? — гукнув Діма. — Годинка на розпакування, а потім зберемось на чай.

— І може щось солодке! — додала Марічка. — Я привезла печиво з корицею. Справжнє. З пекарні!

— Тоді ми точно виживемо, — озвалася Аня з другого поверху.

Ми розійшлися кімнатами. І коли я піднялась нагору, відчула, як усередині стає легше. Це був не просто приїзд — це була пауза, у якій можна було нарешті видихнути.

Коли увечері ми зібралися на кухні було тепло, пахло зеленню, нарізаними овочами й чимось знайомим — може, домом.

Дівчата були навколо столу: я, Марічка, Аня і Настя.

— Я нарізаю огірки, — сказала Марічка, закочуючи рукави. — Якщо що, я їх половину з’їм, поки хтось подумає про заправку.

— Я зроблю сирну нарізку, — озвалась Аня. — І можу ще брускети.

Тут все є, навіть тостер. І форми для мафінів, класний котедж обрали хлопці!

— Спокійно, — засміялась я. — Ми вечерю готуватимемо, а не стіл на весілля!

Я стояла біля раковини, миючи зелень, коли почула голос Діми за вікном:

— Аля! Прийди сюди на секунду!

Я вийшла на терасу. Біля мангалу вже смажився шашлик. Артем і Діма стояли з шампурами, а запах маринованого м’яса заповнював все повітря.

— Скажи, як тобі на вигляд? — запитав Діма, показуючи шампур.

Я нахилилась, вдихнула — і саме в цей момент Артем передав мені виделку, щоби перевірити ще й смак.

Наші пальці торкнулись.

— Ой, — я автоматично прибрала руку. — Дякую. Смачне пахне!

— Все нормально, — сказав він тихо. І додав: — І ти.

Я здивовано глянула на нього.

— В сенсі, — він злегка усміхнувся, — ти там, здається, базилік нарізала? Люблю базилік.

— Добре, бо я вже подумала, що це щось на кшталт “ти пахнеш як весняна гілка”.

— Якщо колись скажу так — бий мене по лобі, — відповів Артем.

— Зафіксовано.

Діма глянув на нас, підняв брову, але нічого не сказав.

Я повернулась на кухню — і зустріла погляд Марічки, яка нарізала помідори.

— Що?

— Ти червонієш, як цей перець.

— Бо бігала.

— І пальці тремтять, як після кави.

— Випила каву.

— Угу, — сказала вона, клацнувши ножем об дощечку. — Але я бачила, як ви з Артемом зараз майже влаштували сцену з “Кухня”, романтична драма, 1 сезон.

Я відвернулась до холодильника.

— Йди заправ салат.

————

Привіт, дякую, що чекали на оновлення! Виникли незаплановані труднощі, але від сьогодні вертаюся до вас) 

Сьогодні увечері буде ще одна глава!