Розділ 3

Минуло п’ять днів. П’ять довгих, виснажливих вечорів. У перші дні я прокидалася раніше за всіх, старанно вкладала волосся, робила легкий макіяж, який зазвичай вважала марною тратою часу. У дзеркалі бачила себе зовсім іншою — ніби намагалася вирости, відповідати якомусь незрозумілому образу.

І щоразу, коли лунали кроки на сходах або відчинялися двері під’їзду, серце билося так швидко, ніби збирався початися забіг. Але Артем не з’являвся.

З кожним днем у мені наростала плутанина. Я намагалася пояснити собі, що чекаю його лише тому, що мені цікаво, як він креслить, як будує макети, як розповідає про архітектуру. Адже він — досвідчений, талановитий. Можливо, саме це так приваблює? Я ж просто хочу навчитися, чи ні?

На третій день я сиділа на підвіконні, вдивляючись у темряву двору, коли мама зайшла в кімнату.

— Ти що тут, сонце? — здивувалася вона. — Холодно ж. Іди грітися.

Я змогла тільки знизати плечима.

На четвертий день я влаштувала справжню виставу перед Настею, коли вибирала кофту.

— О, сьогодні ти як принцеса! — сказала сестра, закручуючись переді мною у своїй піжамі.

— Не вигадуй, — огризнулася я, хоча щоки палали від сорому.

Але найгірше було сьогодні — на п’ятий день. Уже стемніло, коли я вирішила, що більше не чекатиму. Зняла гарно випрасувану кофту, надягла улюблене старе худі, стягнула волосся у неохайний пучок. Розсипалася на дивані з телефоном, відчуваючи злість на саму себе: «Що зі мною? Чому я так реагую?»

Саме тоді пролунав його голос у коридорі. Серце рвонулося вгору, і я ледве встигла скинути телефон на подушку.

— Привіт, — Артем зайшов у кімнату, навіть не помітивши мою розтріпаність. Він скинув рюкзак на стілець і провів рукою по волоссю, яке виглядало скуйовдженим від вітру. — Ви тут?

— Привіт, — промовила я тихо, намагаючись не видати голосом бурю всередині.

— Де Діма? — коротко спитав він, погляд ковзнув по мені, але ніде не зупинився.

— Ем… на кухні, — ледве вимовила я.

— Добре, — кинув Артем і відразу пішов туди, навіть не глянувши на мене вдруге.

Я залишилася сидіти на дивані, дослухаючись до приглушених голосів із кухні.

«Чому я стільки днів чекала цього? Чому мені так важливо, щоб він прийшов? Це ж просто Артем… друг мого брата людина, яка будує моделі. Чому від нього залежить мій настрій?»

Я намагалася переконати себе, що це просто інтерес. Просто захоплення його майстерністю, його вмінням бачити простір і створювати щось із нічого. Але в серці відчувалося зовсім інше — щось гаряче, хвилююче й одночасно болісне.

«І чому він навіть не згадав…» — я відчула, як щось обривається всередині. «Він обіцяв навчити мене креслити. Він сам запропонував. Я стільки разів уявляла, як він сидить поруч, показує, як тримати олівець, як рівно вести лінії… А тепер він навіть не пам’ятає про це. Для нього це була лише миттєва обіцянка, випадкові слова.»

Годинник на стіні показував за північ. Я вже майже заснула на дивані, коли почула, як на кухні стали збирати речі. Шурхотіння паперу, глухі удари дерев’яних моделей одна об одну, обривки коротких фраз між Артемом і братом — усе зливалося в нічну тишу.

Я натягнула худі щільніше й вийшла в коридор. Дмитро вже прощався з Артемом біля дверей.

— Добре попрацювали, брате, — втомлено усміхнувся Діма, потискаючи йому руку.

— Так, непогано, — кивнув Артем, і тільки тоді його погляд випадково ковзнув на мене. 

— Ти не спиш Аля? — спокійно запитав Діма.

— Власне вийшла попрощатися і йду уже. — тихо відповіла.

— Аля… — раптом тихо повторив Артем, немов уперше пробуючи вимовити це ім’я. Він стояв біля стільця, тримаючи куртку, і його погляд ковзнув по мені уважніше, ніж будь-коли раніше. — Тобі личить це скорочення.

Я відчула, як усередині щось здригнулося. Моя рука мимоволі стиснула плед, коли наші погляди зустрілися на кілька секунд.

— Дякую, — ледве прошепотіла я, боячись зіпсувати цю крихку мить будь-яким словом.

— Ну, до завтра, Аля, — додав він уже голосніше, відвертаючись до дверей, але його голос звучав інакше — м’якше, ніж завжди.

———— 

Як і обіцяла повертаюся до вас в понеділок з оновленням) 

Потрохи починають розвиватися стосунки наших героїв! Якщо вам подобається історія ставте лайк, це дуже важливо на початку шляху, дякую!