Розділ 1

З самого ранку офіс гудів як вулик. Усі говорили тільки про одне — приїзд другого власника. Мені здавалося, що навіть стіни знали цю новину. Я намагалася триматися зайнятою, щоб не показувати свою тривогу.

— Аліно, кави? — Дарина підійшла й простягнула мені чашку. Її очі бігали, ніби вона боялася зустрітися зі мною поглядом.

— Дякую, — я взяла чашку обережно, щоб не пролити. — Ти добре себе почуваєш? Ти якась не така.

— Просто багато роботи, — її голос звучав глухо, і я зрозуміла: вона щось приховує.

Коли настав час, ми всі зібралися в конференцзалі.

Двері переговорної повільно відчинилися. Серце почало калатати так, ніби я знову бігла марафон. Святослав увійшов першим — упевнений, але трохи напружений. За ним — чоловік у дорогому темно-синьому костюмі.

Мій погляд впав на його обличчя — і світ завмер. Сірі очі. Риси, які снилися мені роками. Але вони змінилися: стали суворішими, холоднішими, дорослішими. Його волосся було коротшим, ніж я пам’ятала. Постава — впевнена, навіть владна.

Він ішов неквапливо, ніби знав, що кожен його крок і рух спостерігають десятки очей. Його погляд ковзнув по кімнаті — і зупинився на мені. Серце підскочило, коли наші очі зустрілися. Ми дивилися одне одному в очі лише мить, але цього вистачило, щоб світ навколо розчинився. У його погляді не було ані посмішки, ані здивування — тільки холодна, стримана серйозність, у якій ховався спалах упізнавання.

— Колеги, — голос Святослава повернув усіх до реальності, — дозвольте представити другого власника Horizon Architects — Артема Володимировича Соколенка.

У кутку переговорної хтось тихенько закашлявся, і після цього в кімнаті здійнялася хвиля ледве чутних перешіптувань:
— Це він…
— Який він молодий…
— А ці очі…

Я відчула, як поруч Дарина напружилася, хоч і старалася не показувати цього. Її очі швидко бігали між Артемом і мною. Вона намагалася зберігати спокій, роблячи вигляд, що просто зацікавлена в його появі, як усі інші. Але її збілілі пальці, якими вона міцно стискала планшет, видавали хвилювання.

— Радий бути тут і особисто познайомитися з командою українського офісу, — спокійно промовив Артем. Його голос звучав низько і владно. Але коли його очі знову торкнулися мене — на мить у них промайнуло щось особисте, ледь помітне для інших.
А Дарина — Дарина лише міцніше стиснула планшет і удала, що уважно слухає кожне слово. Вона знала. І тепер я це розуміла.

Я відчула, як у грудях не вистачає повітря. Він тут. І він тепер мій бос.

----------------------
Обов'язково ставте лайк, якщо подобається історія! Постараюся завтра викласти продовження і ми повернемося на 7 років назад, буде цікаво.