Розділ 42

Через місяць ми повертаємось в Україну. На кінець весни. Хвилююсь дуже, бо вже звикла до спільного життя в Португалії, а от як буде в Україні таємниця. По приїзду мене чекає знайомтво та гостина у батьків Кирила, що теж додає хвилювання. Хоча Кирило пояснює, що нема причин для хвилювання, батьки мене полюблять одразу як побачать і приймуть в свою родину. Єдиний син знайшов свою долю, це привід для радощів. Хай так і буде.

За ці три місяці ми майже жодного разу не сварились, лише ділька раз сперечались, бо я не хотіла витрачати кошти Кирила, бо і сама заробляю. Поки зовсім трішки, але заробляю. З цією роботою мені здається, що я знайшла своє покликання, спершу було складно, навіть до сліз так було важко. Але підтримка Кирила та моя впертість дали свої позитивні зрушення. Головне не відступати, а рухатись крок за кроком до своєї мети. Мій колектив це десять людей, відкриті та готові допомогти і підтримати.

Весілля ми запланували на липень, в горах під відкритим небом, дату ще не обрали чекаємо на повернення в Україні, а там як буде. Поки я готуюсь в спальні до екзаменів, що за тиждень, Кирило готує нам обід, а далі їдемо до океану. Погода чарівна можна вже відкривати сезон купання в океані.

- Ай, та за що - чую яу Кирило кричить на кухні та щось гучно падає. Миттєво реагую, біжу до нього.

- Що, коханий. Що трапилось? Покажи - дивлюсь, що Кирило тримається за руку.

- Кохана, все добре, це дрібниці.

- Не дрібниці, покажи - стою на своєму, по виразу його обличчя бачу, що він стримує свій біль та гнів.

- Ось - дивлюсь, що це опік.

- Котусь, в мене десь був пантенол, зачекай - йду в кімнату.

- Не варто, все само загоїться.

- Ні, чекай. Сідай на диван, я зараз йду. Давай  руку - підходжу до дивану, хм, Кирило мене послухався.

- Хотів тебе здивувати обідом, а доставив тобі більше турбот.

- Ти що, навіть не думай про це. Це ти так парою? - легенько наношу пантенол, щоб зняти почервоніння та щоб шкіра заспокоїлась.

- Так, каструлю, де були спагетті невдало відкрив.

- Ти поки посидь тут, а я доготую і будемо їсти. Потім їхати до океану, хоча а як ми будемо купатись, коли в тебе рука?

- Тут опіку нема, пройде і можна купатись, або я одягну спеціальну пов'язку водовідштовхуючу і будемо купатись.

- Але якщо це не подіє, то просто прогуляємось по пляжу.

- Домовились - каже Кирило, зоча я бачу, що він не згодний. За місяці разом легко читати його емоції, ну майже, все ж робота під прикриттям вчить приховувати емоції.

Мені достатньо було десять хвилин, щоб доготувати обід і накрити на стіл на тересі. 

- Кохана, як тобі цей варіант? - як тільки Кирило дізнався, що наступне його завдання буде у Львові активно шукає нам будинок, щоб орендувати. Поки деталі невідомі, але Кирило готується, п'ять раз на тиждень тренування, іноді зі мною. Займається так, ніби в нього і не було поранення. Сильний духом мій коханий.

- Хороший варіант, за містом і подвір'я широке. Що, басейн? - не вірю своїм очам.

- Так, будинок, ніби для нас будували.

- Ага, тільки я хочу покривати частину оренди будинку - ох, зараз почнеться.

- Кохана, ми вже говорили про це. Зрозумій, мені важливо забезпечувати нашу родину.

- Я знаю і ціную це дуже, але куди мені витрачати мою зарплатню, якщо ти за все платиш?

- Куди хоч, на відпочинок, на шопінг. Якщо тобі так потрібно, можеш купувати продукти.

- Добре, але 

- Ніяких але. Я пишу власникам.

- Так, дякую - з Кирилом я щодня відчуваю себе бажаною, його турбота, слова кохання, пестощі роблять мене щасливою. Думаю, що Кирило теж відчуває моє безмежне кохання до нього. За цих три місяці я дізналась багато що про Кирила, про його звички, які мене зовсім не дратують, а навпаки захоплюють і закохують щоразу. 

Наприклад, зранку в нього пробіжка, якщо я прокидаюсь раніше, то готую сніданок, якщо він повертається з пробіжки, а я ще сплю, то він готує сніданок і будить мене обіймами. Уважний до дрібниць, допомагає з побутом. Обожнює засинати під увімкнений телевізор і обов'язково, щоб я була поруч в його обіймах. Ми ніби ідеально підходимо один одного, два пазла однієї картини.  Як важливо зустріти кохання та зберегти його, щоб ваш світ був тільки вашим, щоб ваші пригоди були тільки вашими, щоб я надихала коханого, а він мене, щоб була пристрасть та тепло в очах.

- Кохана, я готовий - заходить в кімнату.

- Я теж, тільки нанесу spf, ходи до мене.

- Не потрібно.

- Кирусь, прошу, щоб потім шкіра не страждала. Не будь, як мале диття.

- Ну, добре - стоїть спокійно поки я наношу spf на його обличчя - готово, можна їхати.

- Телефон, Северин телефонує - пояснює Кирило, щось уважно слухає, а потім відповідає, що зараз запитає в мене - Кохана, виявляється Северин та Інес зібрались теж до океану пропонують поїхати разом, ти як?

- Чудова ідея, я тільки за.

- Домовились, зустрічаємось на нашому місці - завершує розмову із Северином, а потім звертається до мене - виявляється Северин із ночівлею і вони орендували будинок, пропунують і нам залишитись, якщо ти бажаєш?

- Ой, я не знаю в мене завтра екзамен.

- На котру?

- В другу половину дня. Думаю, що можна залишитись, а зранку повернемось і я ще встигну підготуватись.

- Домовились - збираю необхідні речі на ночівллю, радію можливості провести час із Інес. Можливо вона розповість про їхні стосунки з Северином.

Відпочинок біля океану завжди особливий, разом з Кирилом навчаємось ловити хвилі, в нього краще виходить ловити рівновагу, а з моїх досягнень я рівно можу протриматись на дошці, не довго. В день багато активностей, а ввечері теплі розмови біля вогнища. 

- Соля, ти спиш? - шепоче Кирило, коли я вже майже дрімаю.

- Майже, а що.

- Поки ти будеш на екзамені в мене буде маленька справа, якщо я запізнюсь ти мене почекай, будь ласка, і поїдемо святкувати.