Розділ 40

Після поранення Кирила проходить два місяці, трішки його реабілітація затягнулась, тому лише як тиждень ми повернулись додому, хоча Кирило продовжує раз на тиждень їздити в лікарню на огляд. Потроху режим життя повертається, що був до поранення. Я ходжу в першу половину дня в університет, а далі проводжу час із Кирилом, або за домашніми справами. Після тривалого перебування в лікарні зараз Кирило надолужує втрачений час.

Ще чотири місяці і ми повертаємось додому, тому вирішую скористатись на повну часом, що відведений для перебування в Лісабоні. Зараз очікую на відповідь щодо роботи у військовому проекті щодо висвітлення новин, подій, деталей операцій в яких беруть участь українські війскові. Цікавий цей напрям та і хочеться краще розуміти, що Кирило проживає та відчуває під час спецоперацій.

Коли подавала заявку, Кирило був проти, бо вважав, що це небезпечно, але він бачив, як я загорілась цією вакансією, тому всіляко підтримував за що я йому безмежно вдячна. Сам журналістський проект знаходить в Україні, але можна працювати віддалено, як раз цей час, що я буду в Лісабоні можна використати з користю, щоб краще дізнатись про це ремесло та навчить бути прикладним журналістом.

- Кохана, я вдома - як раз Кирило повернувся з лікарні. 

- Привіт, що сказав лікар? - опиняюсь в обіймах коханого.

- Сказав, що все добре, ще один візит і все реабілітація завершена, можна повертатись до тренувань, щоб повернути форму, що була втрачена за цей час. 

- Чудова новина, а це безпечно повертатись до тренувань? - все ж поранення не було з легких.

- Так, я дуже скучив за цим, як би не твоє хвилювання, я б уже давно був в залі, а так маю слухати рекомендації лікаря, щоб берегти твою нервову систему - з посмішкою відповідає.

- Ну, дякую, я це дуже ціную. Кирусь - поводжу зараз себе як лисичка.

- Що, кохана? Чому мені здається, що ти зараз будеш просити те, що мені не сподобається? - все ж Кирило мене дуже добре відчуває та вивчив за час, що ми разом.

- А можна я буду з тобою ходити до зали тренуватись?

- Для чого тобі, в тебе ідеальні форми - його руки опускаються на мої сидниці та стискають їх.

- Дякую, але це для здоров'я, хочу щоб моя фізична форма була на рівні. То, що можна? - притуляюсь міцніше до Кирила та цілую в губи.

- Ти ж знаєш, що я не можу тобі відмовити, коли ти так робиш, можна.

- Ура, дякую - обіймаю дуже міцно.

- Але, кохана, під моїм наглядом.

- Звісно, тільки так. Ну, що ходімо вечеряти, я спекла піцу.

- Мммм, ходімо, вже скоріш хочу спробувати цю смакоту - бачу, що Кирилу ще трішки складно ставати на праву ногу, але він це ігнорує і робить вигляд, що все загоїлось. Як буду тренуватись із Кирилом буде можливість спостерігати, щоб він себе не перевантажував.

Після смачної вечері та теплої розмови із Кирилом миттєво провалююсь в сон, щось останнім часом втома так і накриває мене. Читала, що таке буває від клімату в Португалії, перепади температур не кожний витримує. Кирило дбайливо мене вкриває, приносить таблетку, щоб головний біль пройшов та лягає поруч обіймаючи.

Через тиждень очікувань щодо роботи втрачаю всяку надію, що мене візьмуть на цю посаду. Чи засмутилась, звісно, але життя продовжується і я не збираюсь опускати руки. Виходжу з дому та направляюсь в зал, де мене вже чекає Кирило, а я після лекцій вирішила забігти додому, щоб переодягнутись і домовились зустрітись в залі.

Підходжу до залу, Кирило чекає мене на вулиці та з кимось розмовляє.

- Привіт - вітаюсь.

- Привіт, кохана, познайомся це  Олексій власник залу, де ми будемо займатись, колишній ветеран, що оселився в Португалії, бо дуже вподобав серфінг, а це моя чарівна дівчина Соломія.

- Дуже приємно - простягаю руку для рукостискання.

- Взаємно, багато чув про Вас, радий врешті-решт познайомитись - на вигляд дуже приємний чоловік років п'ятдесят - ну, що не буду вас затримувати, почувайтесь в залі, як в дома.

- Дякую, допобачення - відповідаю.

- Дякую друже, бувай - прощається Кирило та чоловіки приобімаються, після чого Кирило звертається до мене:

- Ну що, серденько, готова? - Кирило приобіймає мене за талію.

- Звісно, солоденький.

- Один раз об'ївся абрикосовим джемом і тепер ти будеш мені постійно це згадувати? - Кирило намагається бути серйозним, але я бачу, як він стримується від того, щоб не усміхнутись.

- Буду, бо ти дійсно солоденький, так  і з'їла б тебе - сміюсь.  Настрій чарівний.

- Тоді я теж тебе буду називати солоденькою. Зустрінемось в залі, солоденька - Кирило цілує легким доторком до губ та йде в роздягальню.

Переодягнувшись направляюсь в зал, на мені чорні спортивні лосини та топ. Як тільки заходжу в зал, одразу помічаю Кирила, що розминається. Виглядає він дуже сексі, очей не відвести, міць та сила випромінює його статура, підтгнуте тіло, м'язи, тіло шикарне.

- Кохана, ну яке може бути тренування, коли ти така сексуальна - коментує Кирило мій зовнішній вигляд.

- Складно, бо ти теж дуже сексі, але можливо. Розповідай, що потрібно робити?

Впродовж години Кирило сам займається, але не на всю силу, не навантажує себе після поранення та тренує мене. Він зібраний, зосереджений, уважний, серйозний в своїй стихії, навіть голос ніби змінююється на більш офіційний. 

- Соль, завтра в тебе буде боліти кожний м'яз, не лякайся, це звична реакція тіла.

- Ага, знаю, я в школі бігала, тому знаю як це - відволікаюсь на повідомлення, що приходить на телефон, Кирило тим часом закінчує останню вправу. Відкриваю повідомлення і не вірю своїм очам, посада в журналістському проекті моя. Не йму емоцій наскільки я щаслива. З цими емоціями біжу до Кирила.

- Кирусь.

- Що, кохана?

- Мене прийняла на роботу, завтра буде перший робочий чат із моїм наставником. Ти уявляєш, я така щаслива.

- Кохана, вітаю! Їм дуже пощастило із тобою, пишаюсь тобою і завжди буду тебе підтримувати.