Розділ 38

- Кирусь, давай я тобі допоможу - минув тиждень, як Кирило знаходиться в шпиталі, як на диво він виконує всі рекомендації лікаря, навіть режим сну, а все тому, що хоче скоріше повернутись до звичного життя, без лікарів та процедур. За цей час я майже поселилась в палаті Кирила, хоча з кожним днем палата більш стає схожою на звичайну кімнату. В квартирі Кирила буваю рідко, лише коли хочеться щось смачненьке приготувати, чи спекти Кирилу. Саме зараз намагаюсь переконати Кирила, щоб я йому допомогла прийняти душ, але сьогодні він вирішив, що впорається сам.

- Кохана, не варто, я сам. Я не дитина за якою потрібно слідкувати - ображають його слова, але не хочу сваритись, бо я його розумію. Він самодостатній чоловік і сам хоче вирішувати свої проблеми, але і мене можна зрозуміти, я хочу допомогти, хочу полегшити йому життя, а не жаліти. Я поважаю його намагання бути самостійним, тому погоджуюсь.

- Добре, йди, а я поки нагрію нам обід і сьогодні гарний день, можливо пообідаємо на терасі? - Кирило нічого не відповідає, бере свої речі та киває стверджувально на мою пропозицію.

Кирило йде, а я стримую себе щоб не перевірити як він там, все ж за цей час рука виглядає краще, а от на ногу він ще не може ставати, тому Кирило користується мильницями, щоб виходити на прогулянку. За цей час, що Кирило в шпиталі ми виходили на прогулянку декілька раз. На наступний день після нашої розмови, де Кирило все мені розповів, провідував його командир, приємний чоловік. Рікарду та його партнери у в'язниці, справу готують до суду, нам нічого не загрожує. Сказав, що після одужання Кирило може повертатись в Україну і вже там буде зрозуміло, яке його наступне завдання. А ще дякував за успішнення виконання завдання. 

Кирило вирішив, що пробуде в Лісабоні стільки часу, скільки буде тривати моє навчання і повернемось разом в Україну. Мені ще залишилось п'ять місяців навчання, викладачі ввійшли в моє положення, тому деякі пари відвідую, а деякі проходжу онлайн сидячи поруч із Кирилом. Але є великий плюс, Кирило мені допомагає з воєнною журналістикою, з цього предмету точно складу екзамен.

А ще відмовилась від роботи, бо нема часу, по поверненню в Україну буду шукати, а зараз набільше моє бажання це щоб Кирило швидше одужав. Від мої роздумів відволікає Кирило, що повертається із душу.

- Кохана, вибач, будь ласка, мене. Ти хотіла допомогти, а я зігнав злість на тебе, хоча мав злість на себе за свою тимчасову безпорідність. Не хочу бути тягарем поруч з тобою - по його серйозному вигляді обличчя розумію, що йому складно дається це зізнання і в першу чергу собі. 

- Кирусь, ти не тягар, а кохана людина, яа потребує більше уваги після поранення. Я розумію, що ти прагнеш все самостійно робити, але не нашкодити собі. Я  не образилась - промовляю спокійно.

- Чесно? Мені складно відчувати десь слабкість поруч із тобою - повільно підходить, ставить мильниці та обіймає мене лівою рукою, стоячи на одній нозі. Цілує в скроню, в губи, поглиблює поцілунок, чую як я стогну від насолоди, притискає сильніше до себе, але раптом Кирило хитнувся, від втрати балансу, що розриває наш поцілунок.

- Коханий, це не слабкість, це тимчасове обмеження, я знаю, що ти сильний духом і ця травма тимчасова - шепочу йому на вухо і цілую ніжно - а зараз ходімо їсти, бо я дуже голодна.

- Ходімо і знаєш, я тепер буду приймати душ тільки з тобою. Як мені пощастило, що ти моя - посміхаюсь, що нам вдалось поладнати.

- В нас на обід сочевиця та запечений сібас із овочами - кажу поки мені Кирило допомагає розставити тарілки - а на десерт - витримую паузу.

- Ти - коротко відповідає Кирило, що викликає мою посмішку.

- Ні, а на десерт шарлотка із яблуками і кава - дістаю із лотка.

- Кохана, це виглядає дуже смачно, з таким харчування моя реабілітація швидко завершиться.

- Дякую, я старалась - сідаємо поруч навтроти панорамного вікна, на вулиці вже майже зима, але сонечко так і світить, небо блактине без жодної хмари. Кирило вкриває нас ковдрою, одразу стає затишно. Двері трішки при відчиненні, що відчувається вулична свіжість у повітрі.

- Соля, ти щось розповіла своїм батькам щодо мого поранення?

- Ні, сказала, що ти захворів, щоб вони не хвилювались. А що потрібно було?

-  Окей, я згодом розповім твоєму татові, щоб ти знала.

- Чому?

- Моя йому обіцянка зобов'язує, але це наші справи, тому більше нічого не скажу - далі смакуємо шарлоткою та повертаємось в палату, поки Кирилу роблять перев'язку я йду до лікаря. Є в мене одна ідея, як провести неділю завтра, але на це потрібний його дозвіл. Можливо це покращить настрій Кирила.

- Пауло, можна?

- Так, звісно, я вже думаю, що в мене два пацієнта, враховуючи, як ти часто з'являєшся в шпиталі. Що хотіла, дитинко?

- Хочу завтра Кирила на день та ніч забрати додому, можна?

- А я все думав, коли ти попросиш про це, чи це Кирила їдея?

- Ні, Кирило не знає, це моя ідея. Він уже втомився від лікарні, а так можлива зміна піде йому на користь, як кажуть рідні стіні краще лікують.

- Реабілітіція проходить добре, але от на одну добу додому, ну не знає, а перев'язки як?

- Я цей тиждень навчалась у медсестри, бачила, пробувала сама, думаю впораюсь, а якщо ні, то ми живемо поруч, одразу до шпиталю повернемось. Ну, будь ласка, я все прорахувала - складаю руки в проханні.

- Ох, вмовила, можна, але в понеділок зранку на огляді щоб був.

- Обов'язково, дякую дуже Пауло, я побігла - Пауло проводжає мені зі посмішкою.

Це неймовірно мені вдалось вмовити лікаря, отже, маю сьогодні багато справ, щоб завтра все було готово до ранку. Щоб все  було ідеально, наш ідеальний сімейний вечір. Пишу одразу Василю, щоб допоміг із транспортом туди і назад. В планах влаштувати романтичний вечір та ніч, бо я вже дуже скучила за його пристрастю.

Решту дня я знаходжусь в квартирі, прибираю, перестиляю постіль, ставлю прання та купую продукти на завтра, щоб весь день провести вдома, купую різні смаколики, якщо виникне бажання щось поїсти під перегляд фільму. Кирилу сказала, що зустрічаюсь із Юлею. Отримаю повідомлення від Василя, що він все організує і завтра о восьмій буде чекати.