Розділ 36

Соломія

Ще досі не вірю, що трапилось із Кирилом, поранення, пробудження після операції, ніби все в якомусь фільмі. Як тільки зрозуміла, що Кирило розплющив очі була на сьомому небі від щастя. Хоч трішки, але вдалось поговорити. Поки Кирило спав знайшла лікаря, що його оперував, щоб про все дізнатись.

- Добрий день, можна - стукаю, а потім заглядаю до лікаря в кабінет.

- Так, наречена, проходьте - дуже незвично від цього звернення, трішки гублюсь, хоч і розумію, що це не так, що я не в цьому статусі, але як приємно це чути.

- Я перепрошую, була не в тому стані, можете, будь ласка, повторити як я можу до Вас звертатись?

- Дитинко, я бачив в якому ти стані була і можу сказати, що рідко бачу, щоб так за когось хвилювались. Пощастило твоєму нареченому.

- Дякую за Ваші слова і за те, що врятували Кирила - все що можу сказати.

- Будь ласка, це моя робота. Звертайтесь до мене Пауло. Розповідай про причину твого візиту.

- Добре. Пауло, який зараз стан у Кирила та що мені потрібно робити, щоб він швидше видужав?

- Дитинко, хоч я і лікар, але скажу, що найкращі ліки, це кохання та підтримка. Як я зрозумів з цим проблем не буде? - киваю у відповідь, що ні, проблем не буде - Отже, сон, гарне збалансоване харчування, після декількох днів, можна, щоб Кирило пробував сідати, а через тиждень побачимо, може і на прогулянку можна на кріслі колісному, поки що.

- Я зрозуміла, йому можна їсти все?

- Так, все, що бажає, але нагадую збалансовано. В нього два поранення плеча та ноги, організм, як я казав, в Кирила натренований, проблем із реабілітацію не повинно бути.

- А скільки буде тривати реабілітація в лікарні?

- Що він із тих, хто ненавидить лікарні? - стверджувально киваю - ну якщо місяць пробуде під моїм наглядом, то буде супер, а далі реабілітація вдома. 

- Я можу цей час залишатись на ночівлю в лікарні? - бачу, що дивую Паула своїм запитанням.

- Хм, можете, це ще краще буде для пацієнта. Більше мотивації повернутись до звичного життя.

- Дякую Вам велике, якщо потрібно щось купити Ви тільки скажіть.

- Нічого не потрібно, все забезпечує шпиталь.

- Я можу бігти?

- Так, біжи дитинко.

Слова лікаря вселяють надію, що все буде добре і скоро ми повернемось додому. Заходжу до палати Кирила, він спить, поправляю йому ковдру та сідаю вже на таке звичне для себе крісло. Відповідаю батькам, мамі пишу, що Кирило трішки прихворів, щоб вони не хвилювались. В палату заходить Василь, показую йому, щоб зачекав за дверима.

- Вибач, Кирило заснув, хай відпочине, щоб сили були. Привіт - забула, що не привіталась.

- Привіт, Соломіє, ти як?

- Вже краще.

- Ти їла щось?

- Чесно, навіть не пам'ятаю, ніби так. А що?

- А те, що поки Кирило спить біжи поїж, тут поруч є ресторан, це займе максимум тридцять хвилин.

- Я не хочу пропустити як Кирило прокинеться.

- Соля, нічого не трапиться якщо він прокинеться, а ти не поруч. Тобі теж потрібно сили і їсти зараз за двох.

- Добре - після вагань, все ж погоджуюсь із Василем. Раціо є в його словах.

- От і молодець.

- Може ти зі мною підеш? - буде можливість розпитати чим закінчилась спецоперація Кирила.

- Ні, я тут у справі, ще почекаю Северина і зайдемо до Кирила, коли він прокинеться.

- Добре, я тоді не буду гаяти часу, побіжу.

Швидко визначаюсь із замовлення і беру собі каву, збадьоритись мені не завадить. В голові прокручую, що як Кирило прокинеться потрібно його погодувати, як добре, що я взяла їжу і готуватись до сну.  В палаті Кирила є телевізор, можна буде фільм глянути, а якщо в Кирила будуть сили, то можливо ми поговоримо, хоча я страшенно боюсь цієї розмови.

Швидко вечеряю та повертаюсь до лікарні. Виявляється Кирило вже прокинувся і розмовляє із Василем та Северином, але вони швидко прощаються та йдуть, як тільки я заходжу. Залишаємось наодинці.

- Кирусь, ти як? 

- Вже краще, допоможеш переодягнутись? - легенько всміхаюсь.

- Давай спершу ти повечеряєш, а потім після процедур, якщо медсестра дозволить, то так. Я взяла твій одяг.

- Ех, домовились - бачу, що не дуже задоволений, але погоджується.

- Я спекла брауні із малиною та запекла картоплю із м'ясом. Питала в Пауло, то тобі можна.

- Як це смачно, готовий все з'їсти, що ти приготувала. А хто такий Пауло?

- Твій лікар, що оперував тебе. Я зараз - повравляю подушку Кирилу та віддаю йому його телефон, а сама поки йду розігрівати їжу. Повертаюсь Кирило щось переглядає в телефоні.

- Все добре?

- Так, командиру відписував.

- Ага, ти не проти я тебе погодую?

- Не проти - знову посміхаюсь і Кирило це помічає.

- Що? - запитує.

- Просто я бачу, як тобі це все не подобається, але ти погоджуєшся. Це дивує, але Кирусь, це моя турбота про тебе, а не жалість, кажу одразу на випередження.

- Соля, дякую тобі, я б не знаю, що робив без тебе.

- Як і я без тебе - Кирило ніжно цілує, а потім я його годую, майже після кожної веделки із їжею Кирило цілує мої пальчики, як я скучила за цією ніжністю. Повертаюсь за чаєм до брауні, каву йому поки не можна. Коли все з'їдено, а Кирило щасливий в палату заходить медсестра. Робить перев'язки, дає якісь пігулки, поки я шукаю, що це. Виявляється це знеболюючі. Під тиском Кирила дозволяє йому переодягнутись, але про душ мова не може йти, можливо завтра зранку, але треба знову питати у лікаря.

- Кирусь, не нервуй, вони хочуть як краще, завтра допоможу прийняти тобі душ, а зараз ось футболка та боксери, давай я тобі допоможу.

- Ох, як би я хотів зараз кохатись з тобою, а не щоб ти мене просто переодягала - шепоче мені на вухо, коли я допомгаю йому зняти медичний одяг. Беру до уваги, що треба глянути одяг для поранених, щоб легше було одягатись.

- Кирусь, не спокушай, тобі зараз потрібний відпочинок.