Розділ 35

Кирило

В голові гуде, ніяк не можу пригадати останні події. Намагаюсь розплющити очі, але не виходить. Прислухаюсь, цілковита тиша, відчувається біль у всьому тілі, але найбільше болить праве плече. Не знаю, з якої спроби вдається розплющити очі, але вдається, уе вже добре, отже обличчя не дуже постраждало. Одразу аналізую, що бачу, це все безумовний рефлекс на рівні, як із диханням, дякуючи навичкам, що здобув на службі.

Розумію, що знаходжусь в лікарні, живий, але поранений. Цікаво скільки я був часу непритомний. Повертаю голову, бачу свою Солю, що одягнута в мій одяг, мирно спить поруч від неї так і віє затишком та  спокоєм. Кохана, лише одного погляду достатньо на Солю, щоб я посміхнувся. 

Попереду складні реабілітаційні дні, я це вже знаю, але, моя Соля поруч і мене ніщо не лякає так, як втрата її. Докладую не мало зусиль, щоб доторкнутись до її руки. Спостерігаю, як вона повільно прокидається, розплющує свої красиві зелені очі, що зараз червоні від сліз, причина яких я. Від цього крається серце, не хочу бути причиною її сліз, але і змінити рід діяльності вже не зможу, доведеться краще готуватись, щоб більше не було таких ризикованих історій.

- Кирусь, ти прокинувся - підіймається та легенько мене обіймає та цілує в губи.

- Кохана - ледь вдається промовити, голос зовсім не мій. Відчуваю слабкість в тілі та спрагу.

- Не варто, не говори, я зараз лікаря покличу - говорить, але не відходить від ліжка. Тримає мене за руку - як я тебе кохаю - шепоче, а мені більшого і не треба.

Через хвилину заходить лікар, оглядає мій стан, ставить стандарті питання, чим швидше, наскільки це можливо в моєму стані, відповідаю, щоб знову залишитись наодинці із Соломією. Через двадцять хвилин після розмови із лікарем відчуваю втому, очі закриваються.

- Соль, не плач - помічаю сльози на очах - зі мною все добре, ходи до мене - намагаюсь посунутись, щоб вона лягла поруч, добре, що розмір ліжка це дозволяє.

- Кирусь, я - знову плач, це ж скільки вона натерпілась, поки я був непритомний. Лягає поруч, обіймає обережно мене, щоб не задіти праве плече та притуляється до серця, ніби перевіряє, чи це не сон, чи дійсно я прокинувся.

- Шшшш, поплач, якщо тобі стане легше, я буду поруч.

- Я не хочу плакати, але мені не вдається їх зупинити. Я кохаю тебе, ти прокинувся і це найважливіше.

- Скільки я був у відключці?

- Добу. Лікар сказав, тобі відпочивати. Ти поки спробуй заснути, а я запитаюсь у лікаря, що тобі можна їсти.

- Вибач, що тобі довелось мене таким бачити - мене хвилює, щоб Соля мене не жаліла, ненавиджу жалість. В моїй роботі поранення це вже звична справа, я звик до цього, але зовсім не звик до того, що тепер я не один і якщо я легко сприймаю свій стан, то кохана людина зовсім ні.

- Ти що, яким таким, хоробрим, сильним, сміливим. За що ти вибачаєшся? - щиро дивується, а я посміхаюсь, бо як скучив за її емоціями. Від її слів стає дуже добре, напевно це буде моя найшвидша реабілітація, бо моя Соля поруч.

- Дякую, кохана. Полеж поруч, я засну, ввечері як прокинусь поговоримо. Я тобі все розповім - як би не хотілось ще поговорити із Соломією, але сон найкращий лікар, тому за лічені хвилини засинаю.

Прокидаюсь, розумію, що трішки краще себе почуваю, відчуваю шалений голод. Розумію, що знаходжусь сам в палаті, оглядаюсь в пошуках свого телефона. В цей момент відкриваються двері і до палати заходить Северин та Василь, я так розумію, що без їхньої участі мене б не врятували, але як вони здогадались, що я поранений?

- Дубе, виглядаєш так собі - радісний голос Василя.

- Дякую, що живий, а вигляд підправлю - тисну руку Василю та Северину, якщо можна назвати це рукостискання, а потім міцні чоловічі обійми.

- Це ти Соломії дякуй, що живий - відповідає Северин.

- Я їй все життя буду дякувати.

- Гарну ти собі дівчину знайшов, з такою і не страшно йти на найбезпечніші операції - від цих слів дуже тепло на душі стає, я знав, що моя Соля сильна дівчинка, але щоб настільки, що про це говорить Василь.

- Дякую, я знаю - хлопці сідають поруч - а де Соломія?

- Ледь вмовив її вийти на годинку поїсти, бо сиділа поруч і не рухалась поки ти спав - відповідає Северин.

- Дякую за те, що турбуєтесь про Солю, поки я не можу.

- Кириле, розкажи їй правду, вона зрозуміє і підтримає тебе і тобі стане легше - каже Василь з чим я на сто відсотків згоден. Знаю, що буде важко, але потрібно все розповісти.

- Від коли ти в психологи пішов? - з насмішкою запитує Северин.

- Давно вже практикую і тобі раджу, щоб з Інес бути щасливим.

- Що? - вмить спалахує Северин

- Друзі, давайте не тут. Розкажіть, чим операція закінчилась?

- Чим, Рікарду у в'язниці, ще залишилось два його партнера на волі, наші шукають, а той, що стріляв у  тебе мертвий. Командир знає про тебе, тому не буду турбувати щодо звіту, але думаю, що на днях прийде провідати, будь готовий - розповідає Василь, а я лиш киваю у відповідь - як ти отримав поранення і чому нам не сказав про операцію? 

- Відволікся на того, хто до Інес та Соломії чіплявся, а коли зрозумів, що в кімнаті більше людей, вже було пізно, вивертався, як міг, бо цілились в серце. А так плече та права нога задіта, думаю через тиждень вже буду вдома.

- Ага, ти це Солі скажи, під її контролем будеш сидіти. Вона зателефонувала опівночі, що тебе нема, хотіла їхати сама до офісу Рікарду. Нам було важко на Солю дивитись, бліде обличчя, в неї було два стани поки тебе шукали, або плакала або мовчала. Казала, що якщо з тобою щось трапиться, то вона не зможе жити - від цих слів стискається дуже серце. Не заслуговує Соля на такі хвилювання і я дурень, не підготував її, не розповів, а скільки моментів було, а я все потім та потім. Вперше я не послухав себе і от до чого це призвело. Обіцяю собі, що більше не буде в мене секретів від  Солі, навіть, які б секретні операції не будуть.