Розділ 33

Прокидаюсь в цілковитій темноті, ого скільки я проспала. Проводжу рукою по ліжку, Кирила поруч не має. Підводжусь, відкриваю штори, Кирило потурбувався, щоб сонячне світло мене не збудило, щоб я мала вдосталь часу на сон. Яскраве світло сонечка миттєво наповнює кімнату світлом. На вікні приклеєна записка від Кирила, впізнаю його почерк. Це миттєво викликає мою посмішку.

Обід на кухні, повернеться, як тільки зможе, додає, щоб я себе не навантажувала, а гарненько відпочила. В кінці записки, що кохає, та як прийде зацілує. Притискаю записку до грудей, як це романтично і прекрасно. 

Спершу йду до ванної  кімнати, приводжу себе до тями, переодягаюсь у короткі шорти та топ, заплітаю волосся та вирушаю на пошуку обіду, бо відчуваю голод. На столі ваза зі свіжими квітами, нахиляюсь, аромат неймовірний. Коли він все встигає? На столі замовлення із нашого улюбленого ресторану. Паста з морепродуктами та сирна запіканка, яку я обожнюю і яку не розуміють португальці, але як скуштують, то зупинити їх у поїданні неможливо.

Вмикаю щось на телевізорі, зручно сідаю запалюю свічки та куштую свій обід. Після смачного обіду роблю собі каву, без поспіху, трішки танцюю в так музиці, що звучить на фоні. Далі, сортую речі, ставлю прання, прибираю в кімнатах. Періодично поглядаю на телефон, але від Кирила жодного повідомлення, а вже більше трьох годин як його нема від мого пробудження.

Не витримую та сама телефоную, але телефон виявляється вимкнений або нема покриття. На годиннику сьома вечора, намагаюсь заспокоїтись та не накручувати себе, але дарма, тривожність тільки посилюється. Щоб відволіктись вирішую вийти в магазин, щоб купити продукти на тиждень. Виникає бажання приготувати домашній брауні із малиною та картоплю запекти із рваною телятиною та перцем. Складаю всі необхідні продукти в корзину та рухаюсь до каси. Через годину, як повертаюсь додому ,Кирило так і не виходить на зв'язок. 

Виявляється я не готова до таких випадків, не знаю, що робити. Ми не обговорювали це, кому телефонувати в кого запитати, які справи він вирішує ввечері, коли університет не працює в цей час. От, як тльки Кирило повернеться, обов'язково про все дізнаюсь, запевняю себе, що скоро Кирило з'явиться і про все розповість.

Займаюсь пізньою вечерею, коли на годиннику вже одинадцята вечора, а Кирила ще досі нема і телефон так само вимкнений, я не знаходжу собі місця, ходжу по квартирі, стою біля вікна виглядаючи свого Кирила. Як тільки чую мелодію дзвінка біжу до телефона. Телефонують батьки, вони вже в Україні, батьки одразу помічають зміну мого настрою, але, щоб їх не хвилювати, кажу, що вже сумую за ними. Тато запитує за Кирила, а я ледь стримуюсь, щоб не заплакати. Не потрібно їх хвилювати без причин. Ще трішки говорю з батьками, вони розповідають про свій переліт, а я автоматично киваю головою, а думками поруч із Кирилом і що робити.

Після розмови з батьками проходить ще година, вже опівніч і я наважуюсь набрати Юлю, щоб запитати, можливо Василь знає, де Кирило. 

- Привіт, Юль, а Василь поруч? - не чекаючи запитую, розумію, що я розбудила її.

- Привіт, так. Соль, щось сталось? - в Юлі голос сонний, але реагує одразу, напевно по моєму голосу розуміє, що справа серйозна.

- Так. Дай, будь ласка, слухавку Василю.

- Привіт - вітається Василь.

- Привіт, Вась, Кирила вже більше шести годин нема вдома. Я хвилююсь, можливо ти знаєш де він може бути?

- Хм, що з його телефоном?

- Вимкнений - сльози на очах, але я себе стримую. Емоції зараз точно зайві, потірбно думати і шукати мого Кирила. А раптом йому потрібна моя допомога.

- Я тебе почув, дай мені десять хвилин. Соломіє, не панікуй, якщо потрібно Юля приїде до тебе - чую як на фоні Юля відповідає, що вже збирається.

- Не потрібно, я чекатиму на твій дзвінок.

- Добре.

Вимикаюсь та гіпнотизую годинник. Коли минає десять хвилин, не витримую і сама телефоную до Юлі, чекаю довго. Нарешті, Юля відповідає.

- Соль - говрить Вася, а я вже по його тону відчуваю, щось трапилось.

- Вась, що, розповідай.

- Останній раз Кирило виходив на зв'язок біля офісу Рікарду, декілька годин тому.

- Що? - у вухах щось шумить, але я напружуюсь, щоб розібрати, що мені каже Василь.

- Соль, ми зараз приїдемо до тебе і поговоримо. Випий заспокійливе та чекай - вимикається. Ненавиджу чекати.

Роблю як сказав Василь, йду переодягаюсь у футболку Кирила та його худі, одягаю спортивні штани. Відкриваю двері Василю та Юлі, бачу, що вона із речами.

- Соль, Юля залишиться з тобою, а я поїду до Кирила.

- Ти знаєш де він?

- Так, коротко відповідає.

- Я їду з тобою, я не можу тут сидіти.

- Не варто, я знаю, де він, але не знаю в якому він стані.

- Це що означає - поки Василь збирається із думками, я сама здогадуюсь - він, що поранений?

- Не знаю, я знаю, що він живий, а що з ним не знаю. Тобі краще цього не бачити, він як отямиться, то мені буде, що слухати.

- Ні, Вась, я їду з тобою і крапка. Якщо не з тобою, то сама поїду - Василю не залишається варіанту, як взяти мене із собою, а Юля залишається у квартирі Кирила.

- Вась, розкажи, куди поїхав Кирило і чому знову мова про Рікарду? - запитую, як їдемо в автомобілі.

- Ох, і отримую я на горіхи від Кирила, але я не можу дивитись спокійно на твій стан. Рікарду - це його завдання, що він виконує в Лісабоні, викладання - це його прикриття.

- В мене шок, я здогадувалась, що щось не так, але - мовчу, бо не знаю, що сказати. Зараз всі мої слова неважливі, голове, щоб він був живий.

- Дуб, мав тобі все розповісти після завершення операції, його з'їдало, що він має таємниці від тебе, але він діяв в цілях твоєї безпеки - від цього не легше.

- Вась, я навіть не знаю, як діяти в цій ситуації, я нічого не знаю. Боже, хай з ним буде все добре, я не зможу без нього, не зможу.

- Соломіє, дихай, ти зараз йому дуже потрібна, тому заспокойся - Василь зупиняється і до нас підсідає Северин.