Розділ 32

Прокидаюсь від аромату кави та свіжоспеченого хліба, намагаюсь згадати, що було, бо останній спогад, це тріскотіння багаття та теплі обійми Кирила. Відкриваю очі одразу помічаю Кирила, що стоїть спиною до мене та дивиться нерухомо у вікно, а потім гучно видихає та повертається до мене, ніби відчув, що я вже прокинулась. Ловлю його посмішку.

- Привіт - підходить і сідає поруч на ліжко.

- Привіт - тягнусь за поцілунком - щось трапилось?

- Ні, нічого. Кава та сніданок в постіль - передає мені дерев'яну тацю із брускетами із рибкою та шинкою і овочами та два горнятка кави. Посуваюсь, щоб Кирилу було зручно поруч зі мною сісти на ліжко.

- Дякую, Кирусь. Що вчора було, як я заснула? - куштую їжу і закриваю очі від задоволення, як це смачно про що кажу Кирилу.

- Радий, що смачно, сам робив - спокійно відповідає.

- Серйозно?

- Так. Це зовсім не складно - говорить так, ніби це буденність, а для мене це черговий прояв турботи. Виявляється мій чоловік ще й сором'язливий.

- Це нереально смачно, дякую. Для мене це багато що вартує - Кирило сам куштує і відпиває каву.

- Ок, буду частіше так робити. Ми ще трішки посиділи, а потім як я зрозумів, що ти заснула, відніс тебе в номер, роздягнув і заснув поруч з тобою.

- Ммм, мені так не хочеться повертатись, тут так добре.

- Хочеш, ще залишимось - промовляє Кирило, от як в нього все просто.

- Та ні, батьки завтра їдуть, а я буду повертатись до свого режиму, скоро університет та робота.

- Можливо на наступний місяць поїдемо в інше місто, я тобі дещо покажу.

- Домовились, а котра година? - продовжую насолоджуватись сніданком та кавою.

- Майже дев'ята, виїзд через годину, тому в тебе є час спокійно поснідати та зібратись - отримую поцілунок у скроню.

- Ага, дякую за смачний сніданок, я в душ. Можливо, ти зі мною? 

- Не відмовлюсь від такої пропозиції - Кирило підіймається подає мені руку, допомагаю йому зняти футболку, водночас проводжу рукою по його бездоганному тілі та під мій сміх йдемо разом в душ.

Поверталась із відпочинку із найтеплішими спогадами, Інес та Северин вирішили ще залишитись, тому повертались ми одні. Вечір вирішую провести із батьками та братом, а Кирило поїхав у справах, але обіцяв, що забере мене. Завтра в них ранішній рейс, тому хочеться набутися разом.

Кирило з'являється саме тоді, коли вечір спогадів в розпалі, батьки розповідають про свої пригоди, навіть брат залишається та з інтересом слухає, особливо про автосалон тата, бо його чекає там стажування через рік. Кирило приєднується до нашої вечірки і уважно слухає та перебирає моє волосся, я вже знаю, що він це робить, щоб заспокоїтись, бо його щось турбує.

Пізно ввечері повертаємось додому та одразу відпочивати, бо завтра рано вставати, хоч і тато наполягав, що самі впораються, Кирило вирішив завести їх до аеропорту, за що я йому дуже вдячна, бо буде можливіть ще раз обійняти батьків.

Зранку прокидаюсь раніше Кирила, йду в душ, одягаюсь, заплітаю волосся та заглядаю в кімнату, Кирило вже одягнутий і готовий виходити. Виїжджаємо вчасно.

- Соль, пам'ятай, що ми скоро побачимось - обіймає тато, а в мене вже очі повні сліз - ну, не плач - витирає тато сльозу.

- Не буду - кажу та обіймаю маму - малий, я буду сумувати - звертаюсь до брата.

- Сестричко, хороший вибір ти зробила, Кирило твій крутий - шепоче мені на вухо, а я посміхаюсь крізь сльози. Знає як підтримати сестру.

- Дякую, я тебе люблю - щиро відповідаю.

- І я тебе, скоро побачимось.

- Соль, наша посадка - говорить тато - Кириле, бережи нашу Солю. Радий познайомитись - звертається до Кирила - Люблю тебе, доню, з нетерпінням чекатимемо вас вдома. Дякую за відпочинок.

- Обов'зково, буду берегти, як зіницю ока - відповідає Кирило, тисне татові руку та обіймаються по-чоловічому.

Як тільки батьки зникають із поля зору, важко стримати сльози. Плачу ще сильніше.

- Серденько, не плач, будь ласка, не можу бачити твої сльози, серце крається.Ти і не помітиш, як швидко час мине  і ми скоро побачимось - обіймає мене.

- Я зараз заспокоюсь, дякую, що поруч.

- Ходімо, заїдемо поснідаємо десь, а потім додому відпочивати. Мені ввечері на дві години потрібно від'їхати, а потім можна твої речі перевезти і вже віддати ключ від квартири, згодна? - я знаю, що Кирило робить, відповілкає мене від думок про розлуку із сім'єю і я йому дуже вдячна.

- Так, можна тут поснідати - показую йому новий заклад, що відкрили українці в Лісабоні.

- Окей - Кирило паркується, виходить з авто та одразу бере мене за руку.

Сонце тільки сходить, тому сідаємо на тересі, щоб насолодить виглядом. нам швидко приносять розібраний сніданок та дві кави. Відпиваю каву та заплющую очі і в цей момент Кирило робить фото.

- Так не чесно, в тебе моїх фото безліч, а твого в мене нема  - роблю серйозний вигляд.

- Це все твоя краса, неможливо не фотографувати тебе - посміхається у відповідь на мій серйозний вигляд обличчя та вчергове фотографує.

- Вимагаю спільне фото - не чекаючи відповіді, пересідаю до Кирила на коліна, розблоковую його телефон та роблю фото на фоні гарного краєвиду. Одразу надсилаю собі.

- Тепер задоволена? - запитує Кирило.

- Ще ні, от коли в мене буде картотека із наших або твоїх фото, тоді так - Кирило не знає, або робить вигляд, що не знає, що я фотографую Кирила в ті моменти, коли він не бачить.

- А в тебе її нема? - підіймає брову, все ж знає.

- Нічого від тебе не приховаєш, є - зізнаюсь.

- Для чого?

- Щоб переглядати, коли ти не поруч.

- А коли це я буду не поруч, ти що хочеш від мене втекти? - кусає за вушко.

- Звісно ні - мені вже зовсім не хочеться повертатись на місце, тому так і завершую сніданок сидячи на колінах в Кирила. Показую Кирилу фото зі своєї галереї, де він тільки що після душу, де він йде із квітами до під'їзду, а я його з вікна фотографую. В кав'ярні, де насолодується їжею. На відпочинку, біля грилю, поруч з татом, як грає у волейбол. В кожне фото закохуюсь знову і знову, обожнюю в Кирила все, іноді мені здається, що він Бог, бо неможливо бути таким красивим і бути людиною. Я вже уявляю, як буду показувати нашим дітям ці фото і розповідати, який в них крутий тато.