Розділ 29

Як тільки закінчився дощ вирішуємо вирушати додому. На дворі вже кінець осені тому після дощу ще прохолодніше, хоча без вітру тому затишніше. Як тільки сідаю у авто отримую повідомлення від Інес, що вона залишилась в себе і ще Северин залишився з нею, але поводить себе стримано та культурно. Хвилюватись не варто він подбає за її безпеку говорить мені Кирило і я видихаю.

Заходжу в квартиру роздягаюсь та прямую в душ, після насиченого дня хочеться скоріш опинитись в ліжку та гарненько відпочити. Після душу відчуваю себе розніженою одягаю футболку Кирила та заходжу у спальню. Кирило стоїть на терасі та дивитись на місто, підходжу навшпигьках та обіймаю і проводжу рукою по його міцному торсу.

- Я обожнюю коли так робиш - промовляє Кирило.

- Ось так - опускаю нижче руку і зачіпаю різинку боксерів, Кирило перехоплює мою руку і різко повертається і ми опиняємось обличчям один до одного.

- Спокусниця - цілує так, що ледь втримуюсь на ногах. Хвилину тому мріяла про сон і швидше опинитись в ліжку, а зараз мрію, щоб Кирило продовжував - я піду в душ, а далі продовжимо - Кирило чує моє зітхання посміхається та виходить з кімнати. Тільки Кирило так на мене впливає.

Лягаю в ліжко, ще раз перевіряю телефон та чи увімкнула будильник і лиш потім закриваю очі, як мені здалось на хвилинку, а виявилось, що коли Кирило повернувся я вже дрімала. Відчула як прогнулось поруч ліжко, як Кирило ніжно провів по моєму волоссю, поцілував та я чітко пам'ятаю, що казав, як сильно мене кохає. Після цього я остаточно провалилась в сон.

На одинадцяту годину ранку всі мають приїхати до океану. Хоч і осінь, але сьогодні чарівна погода, ніби і не було вчора дощу. Сонечко, блакитне небо і жодного вітру, радію, що можливо я недаремно брала із собою купальник.

Виїжджаємо з Кирилом близько дев'ятої ранку, бо ще маємо забрати Інес та Северина, а Юля та Василь і батьки окремими автівками приїдуть. Після поїздки до океану батьки повертаються додому, тому залишилось зовсім мало часу, щоб провести разом.

- Кирусь, як ти думає, ще довго історія із Рікарду буде нас переслідувати? - ніяк не можу викинути із голови той випадок, що за нами слідкували.

- Серденько, думаю, що він уже знайшов собі нових працівників і забув про це - відповідає Кирило, але я бачу, як його щелепа міцно стискається.

- А чому він слідкував вчора за нами?

- Напевно, перевіряв, чи ви не підете в поліцію, бо думаю він уже з'ясував, що в той вечір трапилось.

- Ага, дякую тобі за підтримку і за те, що допомагаєш Інес.

- Ц мій обов'язок піклуватись про тебе, тому не варто. Краще поцілуй мене, бо вчора я не отримав своєї вечірньої насолоди - тягнеться за поцілунком.

- Кирусь, ти за кермом.

- Ми чекаємо на зелене світло - пристрасно цілує і притиска міцно до себе, щоб я відчула, який він зараз заведений  - смачно - коментує завершення нашого поцілунку.

- Дуже, вже хочу скоріш опинитись наодинці із тобою.

- Я теж.

Підїжджаємо до під'їзду Інес і бачу милу картину, Інес та Северин про щось розмовлють, що не помічають нікого і нічого, навіть Северин трішки посміхається, ого він вміє посміхатись. Можливо Інес розтопить цю холодну скелю своєю тендітністю та добротою. Кирило не витримує та сигналить, Інес миттєво реагує та направляється до авто. Поки Северин ставить свої та Інес речі в багажник я вирішую сісти позаду, а Северин поруч із Кирилом.

Як тільки виїжджаємо Кирило вмикає музику і про щось спілкується із Северином, а я розпитую в Інес про вчерашній вечір. Виявляється поки Інес спала Северин поїхав до себе, зібрав всі необхідні речі та купив найсмачніше круасани, що їла у своєму житті Інес на сніданок. Мило чути, що про неї так піклуються.

Далі слухаємо музику, насолоджуємось поїздкою та чарівними краєвидами, що супроводжують нас всю дорогу до океану. Робимо зупинку, щоб трішки пройтись. Я купую собі каву, Кирило відмовляється і до нього хтось телефонує, тому він виходить на вулицю.

Я купую пляшку води і йду до авто, де вже чекає Северин, а Інес не бачу. Захую, що це чудова можливість, щоб поговорити з ним, адже вчора я так і не сказала, що хотіла.

- Северин - наважуюсь на розмову - я хотіла з тобою поговорити про Інес.

- Слухаю - коротко відповідає.

- Вчора, коли я казала про правило, я не хотіла тебе образити ніяким чином.

- Я знаю.

- Просто Інес дуже ніжна і чутлива дівчина і потребує лише бережного ставлення до себе, розумієш? - дивлюсь в очі, але там складно прочитати хоч одну емоції, ніби скеля, а не людина.

- Погоджуюсь з тобою і не ображаюсь на тебе. Єдине, що тобі треба знати, що Інес мені подобається, мені взагалі вперше хтось так сильно сподобався - ого, яке зізнання.

- Ого, ти Інес теж подобаєшся, ой - закриваю рот рукою, бо я не мала права це казати. Що ж я за подружка, що не вмію тримати язик за зубами?

- Соломіє, я дуже радий це чути і твоє зізнання залишиться між нами. За твою чесність, я теж щось тобі розповім.

- Що?

- Переконай Кирила покинути все і повертатись додому.

- Що все, університет? - ніяк не можу второпати про що мова і чому його голос стає сталевим, коли він говорить про Кирила.

- Здається я сказав зайве, ти не знаєш нічого, напевно Кирило думає, що так буде краще, що ж це його рішення. Але знай, в разі чого ти можеш розраховувати на мою підтримку. А за Інес можеш не хвилюватись, я її не ображу і нікому не дозволю.

- Северин, що ти має на увазі, хай кине все? Кирилу загрожує небезпека, це через Рікарду? Про що я не знаю? - підвищую тон і бачу, як потрапляю в саме яблучко своїм припущенням.

- Соломіє, Кирило дорослий чоловік і вмілий воїн він все вирішить, не хвилюйся, будь поруч і підтримуй його, що ти і так робиш, я впевнений, бо по-іншому ви б не були парою. Ще трішки залишилось.

- Ти ж розумієш, що після твоїх слів, я собі місця не буду ззнаходити поки не дізнаюсь про що мова. Мій коханий в небезпеці, а я нічого не знаю, а можливо я зможу допомогти? Розкажи.